Війна, що триває уже місяць, тепер не викликає такого жаху, як у перші дні. Більшість із нас стикнулися з воєнними реаліями вперше. І вони насправді відрізняються від того, що ми могли бачити у фільмах.
Саме тому наш мозок уже не боїться. Ми не настільки нажахані, як у перший день війни. Ми лише виснажені та втомлені.
Які причини нашої байдужості до небезпеки?
-
Втома та виснаження
Тривале перебування у постійному напруженні та стані тривоги призводить до виснаження захисних сил організму. Виникає втома, яка зменшує протидію небезпеці. Відчуття, що більше немає сил бігти у сховище.
-
Апатія
Ми спостерігаємо багато емоцій і страждань. Водночас зустрічаємо й випадки неочікуваного порятунку. Від цього складається враження, що від нас особливо нічого не залежить і взагалі все буде так, як має бути.
Фото: Unsplash
-
Звикання
Так, ми просто звикли до сирен, які звучать десятки разів на добу. Проте більшість із нас обстрілів чи ракетних ударів на своїй території не чує, не бачить вибухів. Тому можна почути легковажні виправдання про ту кількість тривог, коли нічого не сталося.
Це не так — реагувати потрібно щоразу.
-
Переоцінка сил
Переоцінка власного досвіду, самовпевненість стосовно того, що з тобою таке не станеться. Часто люди думають, що вміють поводитися у небезпеці. Це історія про тих, чия професія у мирному житті пов’язана із небезпекою.
Але не варто забувати, що сьогодні ми маємо справу із небезпекою зовсім іншого рівня.
-
Схильність до стадного інстинкту
Якщо інші не ховаються, то я теж не буду — не виправдання легковажної поведінки. Згадайте, як колись батьки усім нам казали: якщо інші підуть стрибати з даху, ти теж підеш?
Наразі саме пильність та реагування на небезпеку потрібні для того, щоб вижити самому та допомогти вижити своїм близьким.
Раніше ми уже розповідали, як працює сирена повітряної тривоги та чому чутно сирени, але нічого не відбувається — читай матеріал.