Війна стала новою рутинною реальністю українців. Разом з тим суспільна етика також видозмінилася під вимоги, які диктує воєнний час.
Можна помітити, що в такий стресовий час багатьом із нас стало важче спілкуватися. Виникають небажані конфлікти, стосунки бринять, неначе натягнуті струни. Що з цим робити, як налагодити спілкування з людьми під час війни, розповіли психологині Світлана Ройз, Дарія Отич та Альона Голімбовська.
Багато людей нині перебувають у поганому емоційному стані через пережиті події. Хтось тікав від окупації, когось насильницьки тримали у полоні, інші перебували тривалий час за кордоном.
Усі ці люди так чи інакше переживають травматичні події й можуть по-різному реагувати на людей та їхні слова навколо.
Звичайні, на перший погляд, речі, можуть викликати травматичні асоціації. Наприклад, дім, домашній улюбленець, літак, звук сирени.
Світлана Ройз каже, що краще таких образів уникати. Наприклад, якщо розмова йде з дитиною, краще звичне “батьки” замінити просто на “дорослі”.
Така ж ситуація і з фізичним контактом — не варто проявляти надмірну турботу обіймами чи доторками, якщо на це не дали дозволу.
— Завжди перед тим, як обійняти людину, варто попередити її про це, а краще — спитати дозволу. Це правило варто взяти собі до уваги на все життя і дотримуватися не лише з українцями, а й будь-ким, — радять психологи.
Pexels
Альона Голімбовська та Дарія Отич наголошують, що ніколи не варто шкодувати, жаліти людину. Натомість — вислухай, підтримай та наголоси на сильних сторонах свого співрозмовника чи співрозмовниці. Адже співпереживання підіймає дух краще, аніж фрази ґатунку “мені тебе шкода”: так можна лише загнати людину у позицію жертви.
Світлана Ройз каже: обережними варто бути із розпитуванням стосовно емоційного стану людини, її планів чи минулого.
— Питання про емоції може ще більше розхвилювати. Краще розмову починати з фізичних показників: питай, як людина почувається фізично. Стосовно минулого та планів: перше може викликати у людини негативні спогади, друге — збентежити та перенести у стан невизначеності, — пояснює психологиня.
Дарія Отич наголошує, що варто вміти вислухати чи просто побути поряд тоді, коли людина цього потребує.
Також потрібно контролювати свої оціночні судження стосовно пережитого досвіду іншої людини. Не варто ставити людині питання на кшталт “а чому ти вчинив(-ла) саме так?”, “а як ти міг/могла?”, бо такі репліки збентежують, змушують прийняти позицію ката.
Не вживай також тези про те, що згодом усе покращиться чи що час залікує рани, адже ти не можеш гарантувати цього.
Для початку запитай, чи потребує людина твоєї допомоги. Переконай, що ти завжди поряд і прийдеш на допомогу тоді, коли тебе про це попросять.
Мусиш розуміти, що на розмову з людиною може піти багато ресурсів. А може бути таке, що людина відмовиться обговорювати свій досвід з тобою чи взагалі з будь-ким — і це нормально, — наголошують експерти.
— Також важливо продумувати свої запитання, якщо вони виникають, та не розпитувати те, на що сам(-а) не готова почути відповідь. Не забувай про щирість — тільки так можна побудувати якісний діалог.
Психологині також наголошують, що головне вміння, яке тепер має бути у кожного — навчитися слухати одне одного, давати поради лише тоді, коли їх просять, та ніколи не наполягати на своїй правоті.
За кілька днів — річниця повномасштабного вторгнення. Поширено люди починають згадувати та знову проживати страшні дні початку війни 24 лютого. Як собі допомогти, якщо знову й знову проживаєш той самий день — читай у матеріалі.
Підписуйся на наш Telegram та стеж за останніми новинами!