Люсю, мені дуже болить: дружина героя згадала останні слова воїна

Його життя було схоже на смугу перешкод, де кожен етап вимагав неймовірної сили волі. Едуард Якубовський, якого дружина усі 33 роки ніжно називала Якубом, а побратими знали за псевдо Скіф, випробував себе небом, морем і вогнем.

Він мріяв про кабіну винищувача, але доля спершу відправила його у холодні води Тихого океану, потім змусила освоїти гелікоптер, а зрештою зробила командиром у піхоті. Його історію розповіло видання АрміяInform.

Мрія, що народилася на землі

Народившись у лютому 1971 року в Путивлі на Сумщині, в родині працівників оборонного заводу, Едуард змалку знав, ким хоче стати — військовим льотчиком. Ця мрія вела його крізь усе життя. Він був активною дитиною, лідером. Його пристрастю були книги, які він міг читати до світанку під ковдрою з ліхтариком, та спорт, зокрема біатлон.

Перший серйозний удар доля завдала йому в юності, коли трагічно загинула мама. Та перша спроба підкорити небо після школи також завершилася невдачею — не вистачило балів для вступу до Чернігівського авіаучилища.

Фото: АрміяInform

Цей провал він сприйняв настільки болісно, що місяць боявся повертатися додому. Однак, не зневірившись, він знайшов інший шлях у небо — через парашутний спорт, готуючись до служби в десанті. Саме там, у парашутному гуртку, 17-річний Едуард зустрів свою майбутню дружину Людмилу, яку потім усе життя називав Люсею.

Він два місяці не звертав на мене уваги, — згадує пані Людмила.

Від морфлоту до винищувача, що так і не злетів

Попри 15 стрибків з парашутом, військкомат мав на Едуарда інші плани. Замість десанту його відправили на три роки служити на Далекий Схід, у морфлот. Там, на просторах від Сахаліну до Курил, він виконував відповідальну місію радіометриста і навіть заробив відпустку.

Весь цей час його вірно чекала Людмила, зберігши понад 100 листів від коханого. Після служби Едуард нарешті здійснив свою мрію — вступив до Харківського національного університету Повітряних сил на пілота винищувача Су-27. Пара одружилася після першого курсу. Жили скрутно, винаймаючи квартиру, але були щасливими.

Читати на тему

Ми не супергерої: військовий розповів, які фрази найбільше дратують

Найбільше військових дратує, коли їм дякують за захист

Та доля знову внесла корективи. Після другого курсу відбулося скорочення, і йому запропонували довчитися в Росії. Едуард категорично відмовився. Не опустивши рук, він вступив до Кременчуцького льотного коледжу і з відзнакою закінчив його, здобувши фах пілота вертольота. Та наприкінці 1990-х знайти роботу за спеціальністю без зв’язків було майже неможливо.

Родина повернулася до Сум, де народився другий син Павло. Щоб вижити, Едуард працював страховим агентом, на пилорамі, меблевій фабриці. Одного разу їм вдалося купити стару хатину, яку Едуард облаштував і переробив, зробив комфортне житло.

За 16 років роботи інженером з охорони праці у виправній колонії №116 він отримував зарплату не лише грошима, а й цеглою, з якої звів хату, гараж і сауну.

Завтра їду на схід

Патріотичні погляди родини Якубовських, що проявилися ще під час Помаранчевої революції та Євромайдану. Вони привели Едуарда до військкомату навесні 2014-го. Спершу його не брали через наслідки ножового поранення в область серця, отриманого у 2000 році, але він був наполегливим.

У 2015 році він нарешті потрапив на фронт, просто поставивши дружину перед фактом.

Так капітан Едуард Якубовський став Скіфом — командиром у складі 22-го окремого мотопіхотного батальйону 92-ої бригади. Він ніколи не був штабним офіцером, завжди перебуваючи на передовій зі своїми хлопцями. Воював під Авдіївкою, Пісками, Попасною.

Фото: АрмияInform

У 2018 році зазнав тяжкого мінно-вибухового поранення, втратив селезінку, але відмовився від інвалідності та повернувся на фронт. Навесні 2022 року, після ще одного поранення, отримав з рук Президента України орден За мужність III ступеня.

Фото: АрмияInform

Останній бій під Куп’янськом

Після повномасштабного вторгнення Скіф воював на Харківщині.

20 вересня 2022 року під Куп’янськом його підрозділ потрапив у засідку. Ворогів було майже вчетверо більше. Опинившись в оточенні, українські воїни ухвалили відчайдушне рішення — викликали вогонь своєї артилерії на себе. Це дозволило знищити більшість росіян, але й наші зазнали втрат.

Едуард Якубовський отримав численні уламкові поранення, втратив ногу. У харківському шпиталі лікарі кілька діб боролися за його життя.

— Коханий боровся, я встигла приїхати, коли він ще був притомним. Він узяв мене за руку, легенько притиснув, відкрив очі й тихо сказав: Люсю, мені дуже болить! — згадує дружина.

Його серце зупинялося двічі. Вдруге запустити його не вдалося.

Фото: АрмияInform

Посмертно Едуарду Якубовському надано звання майора. Продовженням його життя стали двоє синів, які, як і батько, обрали шлях служіння людям: старший Семен — патрульний поліцейський, а молодший Павло — юрист.

Також у нього залишився онук Богдан, якого дідусь, на жаль, так і не встиг побачити наживо.

Його пам’ять живе у спогадах родини, друзів та побратимів, а також у стінах будинку, який він збудував з такою любов’ю для своєї Люсі.

Нагадаємо, капітан Масюк, як і герой нашої  розповіді, з дитинства мріяв стати військовим. Він теж віддав життя за Україну.

Більше відео? Ексклюзиви, інтерв’ю, смішні шортси і не лише – зазирай на Youtube Вікон. З нами затишно!