Українці неодноразово у своїй історії були змушені боротись за національну ідентичність, незалежність та державність. І кожен раз траплявся новий бій, який, здавалося, неможливо виграти через переважаючу кількість противника.
Однак щоразу українські воїни за покликом серця, давали гідну відсіч ворогу та нагадували народу, що за волю варто боротись.
Сьогодні, 29 січня, вшановують пам’ять Героїв Крут — учасників бою, який відбувся 105 років тому, але досі оповитий міфами.
Вікна зібрали всю інформацію, яку необхідно знати про бій під Крутами, його учасників, наслідки, а також способи вшанування пам’яті героїв.
Здебільшого, усі ми звикли до дати 29 січня для вшанування пам’яті Героїв Крут. Однак чимало істориків сходяться на думці, що це не зовсім співпадає з дійсністю сторічної давнини.
Цю дату взяли саме з даних більшовиків, які оголосили про захоплення Крут 29 січня. Одночасно з цим було повідомлено про взяття станції Плиски, яка знаходиться трохи східніше. Від неї більшовикам довелося б йти якраз день до Крут.
Також окремі учасники бою зазначали, що ця заява була неправдивою і насправді бій відбувся лише 30 січня.
Науковий співробітник Інституту історії України НАН України Віталій Скальський в ефірі Українського радіо розповів, що у середині грудня розпочався наступ більшовиків на територію України. Вели його здебільшого через Харків.
Українське військове командування відслідковувало рух більшовиків та очікувало їхній наступ на Полтаву, а вже потім на Київ. Тому саме у це місто надіслали найбільш боєздатні підрозділи.
А ось станція Крути спочатку сприймалась як допоміжна, зокрема й більшовиками. Тому туди відправили учнів військового училища, старшин (зараз “офіцери”, — ред.), учасників студентського куреня Січових Стрільців, козаків Вільного козацтва.
Юнаки — це не молоді хлопці, це слухачі цієї школи. Це люди з військовою освітою, які знайомі зі зброєю, які знають, як стріляти й що таке військова дисципліна.
Однак коли більшовики відчули, що у Полтаві їм дають потужний відпір, то відступили на шлях до Крут. Від них залишалося б лише 130 кілометрів до Києва, тобто приблизно день пішки.
Та коли більшовики дістались до станції Крути, то відчули знову потужний відпір українських сил попри те, що сили були не співрозмірні.
Загалом бій тривав близько п’яти-шести годин. Під вечір українським силам стало не вистачати набоїв, а також прийшла новина з Ніжина (у 18 кілометрах від Крут, тобто з тилу, — ред.), що там опору більшовикам не буде.
Тому українські сили опинились під загрозою потрапляння в оточення та були змушені відійти у сутінках. Одна чита — це взвод 30-35 бійців, який стояв у резерві, відійшов до Крут лише в темряві.
Тоді вже більшовики контролювали станцію та одразу взяли у полон 36 чоловік. Близько 28 осіб було розстріляно більшовиками на станції.
Наймолодший учасник бою Ігор Лоський, якому на час бою було 17 років, писав у своїх спогадах, що не вважає бій стратегічно важливим. Проте підкреслює його ідейне значення:
Одного лише не вдасться цьому, може, й незначному епізодові відібрати. Цього чистого, нічим не скаламученого національного ідеалізму, який був у ті часи в української молоді.
За словами Віталія Скальського, у самому Києві місцеві про битву під Крутами практично нічого не знали. Тоді у місті було розруха, страйки, а телеграми просто неможливо було відправити. Лише згодом у тому ж 1918 році люди дізнались про Крути.
На той час більшовики вже захопили владу, тому така самовідданість та жертва вважалися марними. Звідси й з’явився штамп трагічності події.
Під час похорону крутянців звучали фрази про даремну жертву. Це зрозуміло у 1918 році, адже це була жива рана.
Звісно, армію, яка була змушена відійти з поля бою, досить складно назвати переможцями. Проте оборонці виконали бойове завдання — дали бій, завдали ворогу суттєвих втрат, затримали його просування.
Під час відступу пошкоджували залізницю та мости. Тож загалом затримали рух більшовиків на строк близько чотири-п’ять днів. За цей час українське керівництво мало змогу придушити більшовицьке повстання, підготуватися до оборони столиці та провести згодом евакуацію державних установ з міста.
Також з’явилась можливість закінчити перемовини між Українською Народною Республікою і державами Четверного союзу, що закінчилось підписанням Берестейського мирного договору (Брест-Литовського мирного договіру). Цим самим українці отримали міжнародже визнання незалежності УНР.
Крім того, одне з найбільших значень бою те, що крутяни стали героями, яких так потребувала нація у боротьбі. І навіть тепер, коли ми знову боремося за свою незалежність та державність, саме до них часто звертаються наші думки у пошуках моральної підтримки та сили не здаватись.
Бойові загони створювали з тих, хто хотів воювати. Найбільшу частину оборонців Крут складали учні військового училища, яких було близько 300 осіб. Разом із ними також було 80 вільних козаків із Глухова, 20 старшин та близько 120 осіб зі студентського куреня Січових Стрільців.
Учні школи Кирило-Мефодіївського братства та гімназії становили меншість у силах, які захищали станцію Крути.
Загалом українські сили в бою під Крутами становили до 520 осіб, з 400 багнетами, 16 кулеметами та однією гарматою.
Проти них було понад 3500 більшовиків, 12 гармат та два бронепотяги.
Загальні втрати українських сил близько 260 осіб вбитими, пораненими та захопленими в полон. Проте основним силам вдалось відступити та продовжити боротьбу в інших боях. Детальніше про втрати та імена загиблих можна на сайті молодіжної кампанії Пам’ятай про Крути.
Єдиний учасник бою під Крутами, який дочекався відновлення незалежності України, став житель села Ватин Волинської області Матвій Данилюк. Його не стало у 1994 році.
Натомість втрати противника часто не зазначаються у джерелах, тому достеменно правильних чисел немає. Лише учасник бою Михайло Михайлик у своїх спогадах у 1932 році написав, що після бою під Крутами “залишилось забитими 300 москалів”.
У 1931 році вперше вирішили спробувати вшанувати пам’ять про загиблих шляхом голодування. Учасниками акції стали львівські студенти. За рік до них приєднались міста та села Галичини, а також українські студенти, які проживали за кордоном.
Такий спосіб вшанування пам’яті зберігався аж до 1939 року. Кожного разу учні старших класів та студенти відкладали гроші, які вдавалось заощадити таким шляхом, та передавали їх в бойовий фонд українського визвольного руху.
В рамках кампанії Пам’ятай про Крути кожен може долучитись до вшанування пам’яті полеглих героїв.
Просто прочитавши цей матеріал, ти вже вшановуєш пам’ять тих, хто загинув у 1918 році за свободу українців.
Також ти можеш підтримати молодіжну кампанію Пам’ятай про Крути у соцмережах та розповісти своїм друзям про полеглих героїв.
Споконвіку українцям доводиться боротися за свою державу. Читай, як Україна здобувала перемоги у битвах від Київської Русі і дотепер.
А ще у Вікон є свій Telegram-канал. Підписуйся, аби не пропустити найцікавіше!