Ліна Костенко — українська письменниця, яка своїми словами може зачепити кожного за душу. Після прочитання її творів можна годинами перебувати наодинці зі своїми думками, адже точно буде, над чим замислитися. Особливо після прочитання та осмислення Записок українського самашедшого.
Її творчість вивчають у школах, її цитують та нею захоплюються, хоча сама Ліна не любить надмірної уваги та лестощів.
Сьогодні, 19 березня, видатній українській поетесі виповнилося 93 роки. З нагоди дня народження Ліни Костенко згадаймо її біографію, крилаті вислови та чим поетеса займається зараз.
Ліна Костенко народилася 1930 року у Ржищеві Київської області. Її батько — Василь Костенко — був педагогом та поліглотом, викладав у місцевій школі. Згодом родина переїхала до Києва, жили у селі на Трухановому острові. У 1936 році батька Ліни Костенко засудили до десяти років концтаборів як “ворога народу”.
Дитинство Ліни Костенко минуло у роки Другої світової війни, тож вона вже раніше чула звуки вибухів та бачила руйнівні наслідки обстрілів. У 1943 році її селище спалили. Вона рідко говорила про війну у творчості, але можна знайти кілька рядків про “балетну школу” замінованого поля або дитинство, втрачене на війні. Крім цього, Трухановому острову вона присвятила вірш Я виросла у Київській Венеції. У ньому вона описує, як їй подобалося там жити, і як острів зруйнували бомби.
Вперше друкуватися Ліна Костенко почала у 16 років.
Закінчила школу та вступила у Київський педагогічний інститут, згодом продовжила навчання у Московському літературному інституті.
Утім, Ліна Костенко могла б і не стати поетесою. Вона сильно захоплювалася філософією і хотіла вивчати її, але в університеті Шевченка в Києві їй відмовили через “неблагодійність” родини. Про це розповіла онучка Ліни Ярослава-Франческа Барб’єрі.
Коли у 1956 році Ліна Костенко стала випускницею вишів, вона вже мала три поетичні збірки. Її могло чекати велике майбутнє, але книгу Зоряний інтеграл заборонили до друку через політичну позицію авторки. Утім, Ліну це не зупинило, вона почала друкувати вірші у самвидаві. Згодом з’явилася нова збірка Княжа гора — знов заборона до друку. Кажуть, що в одному з віршів Ліна висвітлила Україну недостатньо радянською. Але вона не погодилася прибирати його зі збірки.
Фото: УП
А у 1963 році Ліна Костенко опинилася серед тих молодих авторів, яким пригрозив секретар ЦК КПУ з ідеології Андрій Скаба:
— Формалістичні викрутаси зі словом неминуче призводять до затемнення ідейно-художнього змісту твору. А що справа саме така, свідчать деякі твори молодих поетів Вінграновського, Драча, Костенко.
Але її це налякало, вона відповіла у своєму поетичному стилі Коректною одою ворогам, де можна побачити такі рядки:
Якщо мене ви й зігнете в дугу,
То ця дуга, напевно, буде вольтова.
Цілих 16 років Ліна Костенко писала в стіл. 1987 року вона отримала Шевченківську премію за твір Маруся Чурай, але до цього він шість років лежав у столі нікому не відомий.
Ліна Костенко була однією з лідерок шістдесятницького руху та приходила на суди до дисидентів, яким інкримінували антирадянську діяльність та пропаганду. Вона брала участь у протестах проти введення радянських військ у Чехословаччину. Після аварії на ЧАЕС відвідувала зону відчуження та брала участь в експедиціях.
Фото: Суспільне
Також маловідомо, але у 1967 році кандидатуру Ліни Костенко висували на отримання Нобелівської премії разом з Павлом Тичиною та Іваном Драчем. Про це свідчать списки, які оприлюднили у 2017 році.
У 2000 році Леонід Кучма нагородив Ліну Костенко орденом Ярослава Мудрого V, а Віктор Ющенко надав звання Героя України. Але поетеса відмовлялася від нагород, коментуючи: “Політичної біжутерії не ношу”.
Утім, у 2022 році її нагородили Орденом Почесного легіону Франції, тоді вона вперше за довгий час з’явилася на публіці.
Фото: Getty Images
Під час вручення Ордену Почесного легіону Франції Ліна Костенко відповіла на кілька питань журналістів. Вона повідомила, що зараз постійно пише. Анонсувала цілих три видання:
Я свій час не втрачаю. Буде велика книжка прози, книжка віршів і книжка осмислень, що сталося, — сказала вона.
Ліна додала, що працювала навіть, коли під Києвом точилися бої. Зізнається, що в перший місяць повномасштабної війни не писалося зовсім, вона постійно слідкувала за новинами. А потім взяла себе в руки та сіла до роботи. Поділилася також своїм ставленням до росіян:
— Це імперія давня-предавня, народ невільний. Я ніколи не мала жодного поганого почуття до жодного народу, а зараз росіян терпіти не можу. Я всі тридцять років незалежності знала, що Росія на нас нападе. Навіть у цій книжці про українського самашедшего — вони думали, що це самашедший, а він єдиний був нормальний.
Він знав, що одного разу Україна прокинеться в іншій країні. Так ми і прокинулися під час війни, — сказала поетеса.
З початку російської війни в Україні у 2014 році Ліна Костенко брала участь у гуманітарній акції Другий фронт АТО, передавала на фронт збірки своїх поезій. А у 2018 році підтримала відкритий лист до ув’язненого в Росії українського режисера Олега Сенцова.
Історії ж бо пишуть на столі. Ми ж пишем кров’ю на своїй землі.
***
І щось в мені таке велить
збіліти в гнів до сотого коліна!
І щось в мені таке болить,
що це і є, напевно, Україна!
Доля не усміхається рабам!
Бо хто за що, а ми за незалежність.
Отож нам так і важко через те.
Нації вмирають не від інфаркту. Спочатку їм відбирає мову.
… і якби на те моя воля,
написала б я скрізь курсивами:
– Так багато на світі горя,
люди, будьте взаємно красивими!
Страшні слова, коли вони мовчать.
Скільки нас, людства, вже є на планеті? Мільярдів шість? І серед них українці, дивна-предивна нація, яка живе тут з правіку, а свою незалежну державу будує оце аж тепер.
Ми унікальна нація. У нас хліборобів морили голодом. Режисери ставили спектаклі у концтаборах. Поетів закопували у вічну мерзлоту. У кого ще є атомний саркофаг? А у нас є.
Багато митців свій біль війни перенесли у творчість. Так з’явилися чуттєві вірші про війну в Україні. Читай поезію за посиланням.
А ще у Вікон є свій Telegram-канал. Підписуйся, аби не пропустити найцікавіше!