5 жовтня відзначають Міжнародний день боротьби з проституцією. Як тільки не називають представників цієї професії! Найчастіше йдеться про безпосередні образи чи завуальоване цькування.
За останні десятиліття ця проблема оповилася стереотипами, які набули популяризації у фільмах, книгах, серіалах. Наприклад, відомою всім є історія про дівчину, яка приїхала до столиці на навчання й не вступила до вишу.
Або ж натяки про те, що дівчина, яка має гарний вигляд та дорогі речі, заробила на них “відповідним” способом. Стигматизація жінки (як кажуть у народі) “легкої поведінки” стала справжньою проблемою, адже потрапити під це визначення може чи не кожна.
Тоді як чоловіків рідко асоціюють з працівниками секс-індустрії.
Ми розповімо, чому проституція як явище є проблемою в Україні, та спитаємо твою думку — чи потрібна легалізація цього виду заробітку в нашій країні.
Проституція в Україні існує не перший рік, проте всі ніби заплющували очі на цю галузь. Цей бізнес нелегальний та небезпечний як для самих працівників, так і для клієнтів. І якщо законодавче врегулювання грального бізнесу нарешті зрушило з мертвої точки, то для секс-індустрії втішних новин поки немає.
Так звані власники цього бізнесу, звісно ж, можуть не дотримуватися законодавства про працю. Вони можуть забирати чи не всі кошти у працівників, примушувати працювати через силу, погрози, шантаж.
Працівники секс-індустрії здебільшого позбавлені можливості відстоювати свої права і звертатися до поліції зі скаргою на “роботодавця” чи жорстокого клієнта. Отже, фактично, є незахищеною категорією населення.
До 2006 року проституція в Україні вважалася кримінальним правопорушенням. Правоохоронні органи керувалися ст. 303 Кримінального кодексу України Систематичне заняття проституцією.
Згодом проституцію в Україні все ж декриміналізували. З Кримінального кодексу прибрали статтю про індивідуальну проституцію, але водночас посилили відповідальність за торгівлю людьми.
Положення закону змінилися відповідно до норм Конвенції ООН проти транснаціональної організованої злочинності.
Стаття змінила назву — Сутенерство або втягнення особи в заняття проституцією.
Тому зараз за проституцію в нашій державі загрожує лише покарання відповідно до ч. 1 ст. 181 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Покарання передбачає попередження або накладення штрафу від п’яти до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Клієнти теж не могли розраховувати на власні права при отриманні послуг, адже жодних стандартів та вимог до працівників цієї галузі немає. Наприклад, щодо обов’язкового медичного обстеження.
Це спричинило підвищений ризик заразитися хворобами, які передаються статевим шляхом. Крім того, клієнта могли отруїти чи пограбувати. І, найімовірніше, постраждалий(-а) не звертається до поліції з відповідною заявою.
Тому ще у 2015 році правозахисна організація Аmnesty International опублікувала доповідь, в якій закликала декриміналізувати проституцію у всьому світі.
Експерти виявили, що права секс-працівників порушують у всьому світі. Часто через те, що проституція є криміналізованою і маргіналізує таких людей в очах суспільства.
Але тут варто наголосити, що саме декриміналізувати, а не легалізувати. Тобто зробити усіх без винятку працівників секс-індустрії суб’єктами права.
Легалізація означає те, що секс-послуги можуть надавати виключно ті фізичні чи юридичні особи, які мають відповідну ліцензію.
Також це означає, що індустрія працюватиме як легальний бізнес та платитиме податки. А самі працівники зможуть звернутися до правоохоронних органів через порушення їхніх прав.
Уперше цей день відзначили у 2002 році. Відтоді Міжнародний день боротьби з проституцією відзначають щорічно 5 жовтня. Його мета — підвищити рівень проінформованості щодо згубних наслідків проституції.
У деяких країнах світу пропонують запровадити “шведську модель” проституції. Вона полягає у криміналізації покупців (клієнтів) та декриміналізації працівників секс-індустрії. Тобто стратегія спрямована на те, щоб скоротити попит на проституцію.
Ця модель вказала на реальну проблему — покупців, які створюють попит. Якби ніхто не платив гроші за сексуальні послуги, “продавців” таких послуг теж не було б.
У Німеччині ж проституцію легалізували ще у 2002 році. У такий спосіб прагнули гарантувати соціальний захист людям, які працюють в секс-індустрії, але проблему це не вирішило. Вони й надалі стикалися з насиллям. А ще після легалізації рівень проституції навпаки зріс, адже працівники, які страждали від бідності, йшли у цю сферу.
Оцінки Національної ради соціальних служб Данії показують, що після легалізації проституції в 1999 році кількість осіб, які займаються проституцією, зросла більш ніж на 40% з 2002 по 2009 рік. Натомість у Швеції росту не спостерігалося.
У Бразилії проституція також легальна, однак регулювати її досить складно. У країні високий рівень злочинності — за статистикою, кожен(-на) другий(-а) працівник(-ця) піддавався(-лася) зґвалтуванню, побиттю або пограбуванню під час роботи. Також там існує проблема з експлуатацією неповнолітніх у цій діяльності.
Одного разу в Україні вже пропонували легалізувати проституцію. На розгляд був поданий законопроект № 3139 від 18.09.2015 р. Про регулювання проституції та діяльності секс-закладів. Він визначив своїми основними завданнями:
Попри те, що легалізація проституції захищає права працівників, ця тема складна і має безліч нюансів. Так, у деяких країнах подібний крок тільки збільшує попит на секс-послуги, відповідно, збільшує рівень проституції. А ще може сприяти збільшенню масштабів торгівлі людьми.
Ми хочемо дізнатися твою думку щодо легалізації проституції в Україні.
Багато людей у світі страждають від домашнього насилля. У світі ця проблема загострилася під час пандемії коронавірусу, а в Україні й під час повномасштабної війни. Раніше ми розповідали, як розпізнати домашнє насильство та куди звертатися.
А ще у Вікон є свій Telegram-канал. Підписуйся, аби не пропустити найцікавіше!