Українці дуже цінують власних дітей, навіть більше за себе! Діти — в центрі уваги урядових активностей та ініціатив поважних міжнародних організацій.
“Діти — головний пріоритет уряду”, — заявив кілька років тому один посадовець Кабміну. Але це якщо досліджувати мрії або вивчати політичні обіцянки.
А якщо подивитися навкруги — усе зовсім навпаки.
Більш ніж половина всіх нині живих дітей приречені на домашнє насильство, а половина з них відтворять його у дорослому віці.
Постраждають самі, завдадуть страждання партнерам, дітям, батькам похилого віку.
Українці люблять дітей. Дуже своєрідно
У 2019 році на конференції YES презентували результати дослідження Щастя та врядування. У ньому йшлося, зокрема, й про те, що українці більше, ніж представники інших 15 досліджуваних країн, вірять у щастя власних дітей понад своє власне.
Переконані, що щастя не в здоров’ї, власному добробуті, свободі — а в майбутньому прийдешніх поколінь. Тобто ми віримо, що лише наші діти, а не ми самі, житимуть краще.
Нині кожен другий українець вважає за потрібне “готувати” дітей до майбутнього за допомогою насильства.
Насильство буває різне: фізичне, сексуальне, економічне, психологічне — але часто за одним іде інше.
Та навіть якщо дитина не отримує стусанів, а лише присутня в домі, де страждає інший член її родини, вона є свідком. І закон прописаний так, щоб її кваліфікувати та охороняти.
Діти-свідки домашнього насильства страждають від цілого спектру ментальних, психічних та емоційних розладів через побачене вдома.
Точніше, дитині навіть не потрібно бачити бійки в деталях — звуки, напруга у стосунках батьків та просто усвідомлення ситуації впливають так само травматично, як і безпосередня участь.
Найчастіші наслідки для таких дітей:
- депресія;
- безсоння;
- складнощі із соціалізацією;
- низька самооцінка;
- зниження когнітивних функцій та здатності до навчання.
Діти переймають модель поведінки батьків, і 40–70% дітей-свідків домашнього насильства відтворюють його в дорослому житті — виміщають на партнерах, дітях і батьках.
Карантин погіршив ситуацію
Карантини та локдауни погіршили ситуацію із домашнім насильством. Кількість постраждалих подвоїлася в усьому світі. Україна — не виняток. Вже близько 270 тисяч заяв та звернень зафіксувала Нацполіція за минулий рік.
Чи можна виправити це
По-перше, було б добре назвати проблему проблемою. Категорія діти-свідки домашнього насильства розмита в усвідомленні суспільства.
Як зауважила представниця UNFPA в Україні:
Коли ми говоримо, що діти є свідками домашнього насильства, — це ніби трішки нівелює оці нові зміни до законодавства, що такі діти є постраждалими від домашнього насильства.
По-друге, необхідно почати рахувати й ставити на облік дітей-свідків домашнього насильства.
По-третє, маємо упевнитися, що усі суб’єкти реагування на домашнє насильство (школа, садочок, лікар, психолог, соцпрацівник, поліцейський, суддя, прокурор, адвокат) вміють працювати з такими дітьми. Якщо ти побачив(-ла), що з дитиною щось не так — втручайся, захищай, доповідай, викликай.
Доведено, що поява третього дорослого в житті дитини-свідка домашнього насильства, що може показати альтернативну модель поведінки, дати добро та любов, нівелює негативний вплив, дає шанс дитині не стати кривдником або жертвою в майбутньому.
Наступного року ми втілимо ініціативу Свідки з майбутнього і працюватимемо над проблемою запобігання насильству в українських громадах.
Ми відкриті до діалогу, проконсультуємо та допоможемо — звертайтеся. Домашнє насильство — це спільна проблема.
Насильство буває не тільки фізичне, а й моральне. Коли ти постійно свариш свою дитину і не кажеш жодного ласкавого слова, це теж негативно впливає на неї.
Раніше ми розповідали, як знецінення травмує дитину.