У хвилини тривоги, невизначеності й страху за власне життя людині притаманно шукати Месію, спасителя, героя, який розв’яже усі проблеми. Хтось звертається до Бога, хтось героїзує конкретних військових (як-от Залужного, Білецького чи Маркуса), а хтось — вигадує героїв, які ніколи ними не були. До прикладу, Дональд Трамп.
“Трамп прийде — порядок наведе”, — кажуть мені знайомі в Україні та за її межами. “Трамп ще всім покаже”, — майорять дописи у соцмережах Х (Twitter) та Facebook. Бажання вхопитися за образ “нової” людини, яка здатна принести мир на українські землі настільки велике, що дозволяє закрити очі на попередні заяви, дії та навіть бездіяльність політика. А ще дужче — закрити очі на сувору реальність.
Не можна схилити до миру того, хто його не прагне.
Свого часу надії на плідні переговори з незмінним очільником Кремля українці покладали на Ангелу Меркель, Еммануеля Макрона, та й сам Володимир Зеленський на початку політичної кар’єри дотримувався риторики про те, що з ворогом слід розмовляти. Та бесіди не допомогли. Неминуче сталося. І його час визначав годинник на вежі Кремля.
Імперська політика вимагає від Росії “паказать кузькіну мать”. Не лише, щоб вдовольнити ласе до “пабєд” населення. А ще й для того, щоб приховати від мільйонного бідного народу проблеми внутрішні. Бо не так вже й холодно у вуличній вбиральні й без газу вдома, якщо твоя країна попереду, весь світ її боїться. Отже, і ти — не маленький безвольний гвинтик механізму. Ти — мешканець цієї “вєлікой” Росії.
Менш із тим, тези про перемовини з РФ час від часу то більш, то менш успішно просуває російська пропаганда. Часом для цього використовує навіть українських блогерів (тих саме, для кого вкрай важливо називатися “інфлюенсерами”).
Про переговори з Росією багато говорять на кухнях, у барах і ресторанах, за дружніми розмовами, згадуючи раз у раз: “Кому це все треба?”.
І проблема такої риторики очевидна — людям кортить завершення війни. А чи важить питання ціни?
Тим часом віра в Месію перекладає відповідальність за долю країни з українців на вигаданого, виплеканого фантазією персонажа, який “порядок наведе”. І якщо це зробить Трамп, Макрон, Ердоган чи хтось інший, то і “моєму сину на війну йти не обов’язково. От-от усе закінчиться”. Згадуємо горезвісні 2-3 тижні Арестовича.
Людська психіка має ліміт. В умовах війни виснаження неминуче. Але це точно не означає, що слід сидіти склавши руки. Ніхто інший, крім народу України, не здатен принести мир на ці землі. Люди потрібні в оборонці, тилу, на фронті, в лікарнях. Донати — на тисячах відкритих допоміжних банок. Теплий одяг, ковдри, цигарки, кровоспинне — у бліндажах наших хлопців і дівчат.
Це важко, але вкрай необхідно. Не втрачати фокус. Брати відповідальність за долю країни на себе.
Читай думку політологів, чого чекати від Трампа у контексті війни в Україні та чи здатен він зупинити кровопролиття.
Головне фото (колаж): Getty Images, Getty Images, ОПУ
А ще у Вікон є крутий Telegram та класна Instagram-сторінка.
Підписуйся! Ми публікуємо важливу інформацію, ексклюзиви та цікаві матеріали для тебе.