Уже цього місяця глядачі побачать відомого актора Влада Никитюка у двох прем’єрах телеканалу ICTV2: з 16 квітня у детективі Рубан, а з 24 — у кримінальному екшені Подвійні ставки.
В інтерв’ю Вікнам актор відверто розповів про своє життя у час повномасштабного вторгнення, волонтерську діяльність, про свої плани і нові проєкти.
А також — про зйомки в серіалі Подвійні ставки, де Влад знявся разом зі своєю дружиною Анною, і дещо про сімейне життя…
— Владе, як ви змінилися за два роки повномасштабної війни?
— Звісно, є зміни між тим, що відчував на початку вторгнення, і тим, що зараз. Є зміни на краще, адже я почав трохи думати про себе і займатися собою. Психіка вже не витримує цього навантаження: ти маєш фільтрувати і новини, і події навколо себе.
Не хочеться миритися з тим, що війна увійшла в наше життя і стала нормою, але це зараз саме так, на жаль… Вмикається інстинкт самозбереження, ми адаптуємося до нових умов.
— Ви стали менше читати новин?
— Не став. Мій ранок починається з новин, як і раніше. Але я просто навчився їх фільтрувати і ставитися більш критично до того, що пишуть. Взагалі, поступово стаю реалістом, бо за своєю природою я більше мрійник.
Коли раніше рашисти лякали нас ядеркою, ми реагували болісно, зараз – спокійніше ставимося до їхніх погроз, хотілося б, щоб і Америка з Європою не так гостро реагували на них. Впевнений: якщо вони бахнуть ядеркою — то й самі відразу відчують наслідки.
— Зараз багато людей кажуть, що вони чітко знали, що буде війна, хоча 70% експертів вважали, що не буде. Про що думали ви напередодні вторгнення?
— На мою думку, українські експерти просто не хотіли створювати паніку, тому казали, що не буде війни. Я, наприклад, не цікавився новинами, і тим паче про що пишуть західні ЗМІ. Я не знав, що вона буде.
Мені доводилося працювати з росіянами: вони приїжджали до нас на зйомки, ми спілкувалися, обговорювали конфлікти, які вже виникли між нашими країнами і тоді усі вони казали, що не підтримують Путіна, що відібраний Крим і війна на Донбасі — це неправильно.
Цей настрій мені зберігав адекватність ситуації, розуміючи, яка це відповідальність — розв’язати війну у 21 столітті, — я не вірив, що це станеться…
Але повномасштабне вторгнення почалося, а колеги-росіяни після 24 лютого швиденько перевзулися.
— Правда, що в перші дні війни ви стали на облік у військкоматі?
— На обліку я перебував ще до повномасштабного вторгнення. Ми тоді були у Закарпатті з дружиною. І коли все почалось, в готелі з’явилося оголошення, що всі чоловіки-відпочивальники мають стати на місцевий облік, здається, у ЦНАП, інакше нас виселять.
— Знаю, що ви в перші дні стали волонтером… Розкажіть про цей період.
— Так, у той період кожний адекватний українець мав робити будь-що, щоб допомогти країні й дати відсіч рашистам. Зараз у мене є власний волонтерський проект, який ми організували разом з волонтерами Америки, Канади, Європи Українська галерея перемоги. Він працює й досі, пишаюсь і ним, і нашою командою.
— Як ви починали — збирали на ліки, купували броніки, автівки воїнам…
— Так, я всім цим займався. Починав з того, що можу зробити:
Збирав гуманітарку. В мене є аудиторія в соцмережах, вона допомагала з розголосом і коштами. Мав знайомих і розуміння, як передати необхідне людям в Ірпені, Бучі, інші містечках, домовлявся і робив.
Повернувся у Київ, відчув, що можу більше; знайшов машину, завантажив гуманітарку, відвіз це на Схід. І так один, два, три рази, до поки не познайомився з американцями, які приїхали сюди допомагати, і з ними пішли далі, розвиватися.
— Зараз що робите?
Суть проекту — перетворювати військові артефакти на витвори мистецтва. Потім їх продаємо і збираємо кошти для благодійної організації Колективна логістика та допомога (Ukraine Aid Ops), яка своєю чергою допомагає армії. З серпня 2022 року ми зібрали понад $600 тис.
— Коли повернулися в Київ, що запам’яталося?
— Десь наприкінці квітня, ворогів вже погнали з Київщини, наша столиця була наче порожньою. Ніколи Київ таким не бачив!
— У зоні бойових дій доводилося бувати?
— Ні, на самій лінії оборони не був, зупинявся у відносно безпечних місцях. Одного разу ночував в казармі неподалік Краматорська. Мене вразило саме місто, запам’яталася широка красива алея з високими деревами в центрі міста, яка веде до якоїсь білої будівлі, що мені нагадало Вашингтон і дорогу до Білого Дому — дуже красиво! Краматорськ тоді також був порожній, але люди все одно поверталися назад додому.
— Цей час ви не заробляли, як виживали?
— До війни я планував купувати квартиру, тож у мене була така “подушка” — на ці заощадження і жив. Перші місяці взагалі нічого не було, все зупинилося. Потім з’явилась робота.
— Ви нещодавно знялися в серіалі Рубан…
— Так, це було влітку 2023 року, другий проект, в якому я зіграв головну роль після повномасштабного вторгнення. Чи важко було повертатися? Розумієте, як професіонал, щоб не відбувалося, я маю все відкидати, і всі мої думки, і розум мають бути в проекті та на майданчику.
— Для мене важлива позитивна енергія, яка створює правильну робочу атмосферу.
Але цього разу це було складно, незвично і незрозуміло — що робити, коли тривоги і обстріли? Як тримати цей позитивний емоційний стан у таких умовах? Ця війна настільки підступна, зла і не вписується в життя, що примиритися з нею я не можу. Але робота є робота…
— А ваші партнери?
— Чудові! Я бачив, що дехто з моїх партнерів відчували схожі емоції, але вони чесно виконували свою роботу. Це був цікавий досвід у нових реаліях, ми знімалися під час війни і розуміли, до чого маємо бути готовими.
— І ще до війни знімався 8-серійний бойовик Подвійні ставки…
— Так, цю історію написав наш український сценарист. Мені дуже подобається мій герой Ігор Шведов, бо в нього є чітка мотивація діяти. Обставини складаються так, що його життя перетворюється на справжній детектив з багатьма невідомими — і мій герой розбирається з ребусами на кожному кроці, захищає себе і дізнається, хто є ким насправді.
Він не знає кому можна довіряти, а кому ні, а навколо нього — круті пацани і дівчата, треба тримати зброю напоготові. Мені сподобався такий хід, це цікава і захоплива історія.
— Ваш герой повертається з війни на Сході й розбирається з поганими хлопцями. Вам доводилося чомусь навчатися для ролі — бою, якимось прийомам боротьби?
— Я володію деякими базовими прийомами рукопашного бою і вмію користуватися вогнепальною зброєю — тому особливо не навчався, просто дещо оновив.
— У Подвійних ставках ви грали з дружиною Анею…
— Це був цікавий досвід (сміється). На той час Аня була моєю дівчиною, дружиною стала нещодавно.
— Ви тихенько одружилися?
— Та якось так (сміється). Ми просто розписалися, але плануємо гучне весілля в майбутньому. Хочеться, щоб на душі й у житті був мир і спокій, щоб все було відверто і щиро.
— А як ви познайомилися? У вас був службовий роман?
— Ні. Одного разу Аня зайшла до мене в гості на каву, і з того часу ми вже четвертий рік п’ємо каву разом.
— Повертаюся до питання: на майданчику разом легко або важко?
— У кожної пари є свій досвід, я вважаю, що нам нелегко разом працювати, Аня вважає, що нестерпно (сміється). Але це не заважає нам кохати одне одного і бути в цій професії.
— Мабуть, ви перфекціоніст?
— Так і є. Напевно, це одна з причин, чому нам непросто працювати разом, бо я перфекціоніст, дуже прискіпливий, адже все має бути зроблено ідеально.
Для того, щоб гарно зіграти, акторам дійсно потрібно повірити у свого персонажа й “прожити” його життя, українська акторка Іванна Сахно категорично відмовилась грати росіянку і розірвала контракт із Нетфлікс, подробиці вона розповіла в інтерв’ю.
А ще у Вікон є крутий Telegram та класна Instagram-сторінка.
Підписуйся! Ми публікуємо важливу інформацію, ексклюзиви та цікаві матеріали для тебе.