Його роботи завжди про чесність і людяність: про війну, про тил, про людей, які рятують інших, навіть коли самі залишаються під загрозою.
Нині він виходить до глядача з новим серіалом Служба-112 — для телеканалу ICTV2, у якому майже кожна історія заснована на реальних викликах рятувальників.
Вікна продовжують розповідати про тих, хто формує нове українське кіно.
І сьогодні наш герой — режисер Сергій Сторожев. З ним ми говоримо про шлях у професії, роботу під час війни й ту правду, яку інколи важче знімати, ніж пережити.
— Як почався Ваш шлях у режисурі?
Я родом із Маріуполя. Там трошки працював на місцевому телебаченні, робив сюжети, але це був дуже короткий період. А коли я приїхав одразу пішов працювати на СТБ адміністратором. І з цього почався мій шлях у телебаченні й кіно.
Поступово з адміністратора перейшов на творчі позиції — спочатку асистент режисера, потім режисер. Дуже довго працював на проектах телеканалу СТБ та ICTV. Паралельно знімав рекламу і короткометражку. А вже після неї пішли серіали й повний метр.
— Відомо, що вашу першу короткометражну стрічку ви з командою зняли фактично на ентузіазмі — за власні кошти й дуже скромний бюджет. Чи пам’ятаєте момент, коли вперше зрозуміли, що ця маленька робота здатна прожити власне життя?
— Моя перша стрічка це була короткометражка на прокат. Ми самі написали, самі зняли, витратили приблизно 100 доларів.
Актори знімалися безкоштовно. Ми відправляли фільм на фестивалі — і навіть брали участь в декількох. У національному конкурсі Одеського кінофестивалю, на кіноринку в Каннах, на невеликому фестивалі в Черкасах. Навіть виграли екшн-камеру за приз глядацьких симпатій.
— Як ви зустріли повномасштабне вторгнення? І як змінилося українське кіно?
— Після початку повномасштабного вторгнення більшість людей усвідомили, наскільки важливою є мова й інформаційний простір. Хтось зрозумів це ще у 2014-му, але багато хто — лише зараз.
Особисто я переключився на документальні стрічки. Ми зробили декілька фільмів про війну: про операції Сил оборони, про людей. Одна з робіт — Мама війни, про матерів, які втратили на фронті синів. Це історії про те, де вони знаходять сили жити далі. Для багатьох це важливий, навіть життєво необхідний приклад.
Фото: ICTV2
Є й інша телевізійна робота — стрічка Сестри, формат 45 хвилин. Вона про двох жінок, Любу та Надю, які виконували прохання людей з тимчасово окупованих територій: приносили квіти на могили, ставили лампадки, співали улюблені пісні загиблих воїнів.
Вони знімали ці моменти на відео, щоб родини, які не можуть приїхати до місця поховання, бодай так відчули присутність поруч.
— Ваш перший художній фільм у час війни ви знімали на деокупованій території, поруч із вибухами. Що змусило вас у той момент знову взятись за художнє кіно?
— Це була камерна стрічка Присвячення Єві. Це кіно, в якому не відображена війна. Підготовка почалася у березні 2022-го, а знімали вже у травні. Ми тоді розуміли: людям потрібно хоча б трохи відволіктися від жахів, мати можливість переключитися і не грузнути в щоденних зведеннях новин.
Ми використали прийом зйомки одним кадром. У головних ролях — Стас Боклан і Віктор Суржиков. Локація — деокуповане селище під Макаровом, яке на той момент щойно звільнили від росіян. Під час роботи часом було чутно вибухи в лісі — ймовірно, тварини наступали на міни чи снаряди.
— Яка ваша найулюбленіша стрічка?
— Мені важко обрати. Це як питати: мама чи тато? Є те, що подобається в короткометражці, є — в Варіаціях інігми.
Але зараз у мене дуже тепле ставлення до Соліста. Ми готували його 10 років. Спочатку переписували сценарій, потім не виграли конкурс Держкіно, подались знову — виграли.
Почалась війна, усе зупинилось. Торік ми нарешті зняли фільм і зараз завершуємо постпродакшн.
— Про що ця історія?
— Про актора провінційного театру, який усе життя відбував номер. Його звільняють, і він опиняється фактично на вулиці. Друг пропонує йому взяти участь у грі — прикинутись пацієнтом у психлікарні для студентів-медиків.
Потрапивши туди, герой починає змінювати світ довкола — і сам змінюється. Це історія про внутрішнє переродження.
— І от уже інший проект, інша команда, інша служба, яка також живе у постійному режимі надзвичайних ситуацій. Як ви опинилися в серіалі Служба-112?
— У проект я прийшов наприкінці зими. Мені його запропонував креативний продюсер Дмитро Хрипун. Спочатку я відмовився — у мене на літо вже був запланований інший знімальний графік, і я фізично не міг зайти в роботу.
Фото: ICTV2
Але через деякий час Дмитро написав знову, і ми домовилися, що я візьму перші вісім серій — пропрацюю кастинг, концепт і відзніму початковий блок.
Мене дуже надихнуло, що команда хотіла зробити не просто серіал, а щось нове, цікаве й іміджеве. І нам вдалося зібрати саме той каст, який ми хотіли. До речі, продюсери не обмежували нас у виборі, і тому ми запросили всіх, хто найкраще відповідав ролям.
Ці вісім серій та понад тридцять змін промайнули, як один день. Кожен актор приносив щось своє — ідеї, спостереження, навіть власний реквізит. Коли всі роблять трішки більше, ніж від них вимагають, — це завжди відчувається у фінальному результаті.
— У зйомках брали участь консультанти ДСНС та Патрульної поліції та МВС. Наскільки це було важливо?
— Дуже! Актори можуть грати кого завгодно, але щоб грати, треба розуміти, кого ти граєш. І в таких моментах нам дуже допомагали працівники ДСНС та Національна поліція України.
Крім них, проект створювався за участю МВС — вони консультували щодо сценарних деталей і роботи патрульної поліції. Ми всі ставилися до них з великою повагою і цінували, що вони знаходили час на допомогу нам робити правдиву історію. Ми дуже добре розуміли, наскільки складну та небезпечну роботу вони виконують щодня.
Під час наших зйомок постійно траплялися обстріли, шахеди, ракети, а деякі підрозділи ДСНС, у яких ми працювали або які брали участь у зйомках, паралельно виїжджали на ліквідацію займання чи наслідків ударів.
Їхня присутність на майданчику нагадувала нам, що для них це не кіно — це реальність, у якій вони живуть і працюють щодня.
Фото: ICTV2
Один з наших консультантів, Павло, який нас консультування з питань ДСНС, був поранений під час повторного прильоту, коли виїхав на ліквідацію займання. І це зайвий раз говорить наскільки це складно.
— Який момент під час зйомок Служби-112 був для вас найскладнішим — і як режисера, і як людини?
Найскладнішим для мене був сценарний епізод, де в будинок прилетів шахед. Група виїжджає рятувати людей, ліквідовувати займання. Було залучено багато акторів, тварин, були спецзйомки в басейні з декораціями, де треба було поєднати гарячу і холодну воду й зробити це безпечно для всіх.
Усі основні сюжетні моменти в серіалі засновані на реальних історіях. Друга вісімка — теоретичні ситуації, які могли трапитися. Наприклад, історія з дитячим садком чи прильотом у будинок. Мене дуже зачепив цей епізод — там багато особистих історій людей. Кожна з них делікатна й болюча.
— Ви згадали, що найболючіші сцени — це ті, що засновані на реальних долях людей. У Тримайся, братику таку реальність проживають дуже молоді медики. Чому для вас було важливо показати воєнну медицину саме їхніми очима?
— У цьому є символізм: не обов’язково бути військовим чи професійним медиком, щоб наближати перемогу. Наші герої — студенти, в яких немає досвіду, але є бажання робити більше, ніж від них очікують.
Актори були фантастичні — працювали з повною самовіддачею, мерзли, втомлювались, але не зупинялись.
— Ви залучали бойових медиків як консультантів. Наскільки їхня робота вплинула на результат?
— Ми завжди залучаємо людей, які знають тему зсередини. Наш консультант — бойовий медик, у цивільному житті фізик. Він займався евакуацією. Підказував нюанси, рухи, терміни, щоб все виглядало правдиво. Це дуже допомогло.
Фото: ICTV2
Особливо — у роботі над образом Льоші Червотинського, який у фільмі є гуру медицини. Він має говорити складні терміни чітко, діяти вправно, і без консультацій це було б майже неможливо.
— Що було найважчим у темпі, коли треба зняти чотири серії за менш ніж місяць?
— Те, що ми знімали у війну. Комендантська година, тривоги, обмеження через близькість військових формувань.
Тема військової медицини зараз на поверхні, і багато глядачів бачили все на власні очі. Тому наш обов’язок був — зробити максимально правдиво.
І ми свідомо не знімали надмірної тілесної правдивості. Наш акцент — емоції, переживання, людяність героїв.
— Які творчі плани маєте зараз?
Зараз працюю над сценарієм нового художнього фільму. Паралельно чекаю на прем’єру серіалу служба 112 — дуже сподіваюся, що проект знайде свого глядача, і тоді вже можна буде говорити про другий сезон.
Також пишу сценарій про хлопчика, який у звичайному житті зовсім непомітний, майже сірий. Але варто йому одягнути костюм спортивного талісмана — і весь світ звертає на нього увагу. Це така камерна драма-дослідження про ідентичність, про те, ким ми є, коли з нас знімають костюм.
І ще один проект у планах — документальний фільм про ДСНС. Це вже робота наступного року. До своїх фільмів я завжди пишу сценарії сам, а в серіальних проектах працюю над редактурою й доведенням історій.
Нагадаємо, у попередньому матеріалі Вікна-новини розповідали про акторку Наталію Бабенко та її шлях у кіно.
Більше відео? Ексклюзиви, інтерв’ю, смішні шортси і не лише – зазирай на Youtube Вікон. З нами затишно!