Чемпіон світу, Радянського Союзу та Японії з карате, ветеран війни в Абхазії, військовий інструктор, а нині ще й доброволець Грузинського легіону ЗСУ — Каха Басилія знає, що таке боротьба, коли на кону стоїть свобода.
Його досвід — це не лише десятиліття боїв проти російської агресії, а й розуміння, що перемога України визначить майбутнє всього Кавказу і, можливо, Європи.
Чому Росія для нього — синонім фашизму? Як філософія бойових мистецтв допомагає виживати на війні? І що, на його думку, має змінитися, аби Україна мала, потужне, готове до будь-яких випробовувань, суспільство? Відповіді на ці запитання — у чесному, безкомпромісному інтерв’ю для Vikna.tv.
Сучасна війна: технології замість облич ворога
— Ви ветеран війни в Абхазії, воювали в Афганістані. Якою була війна тоді й чи є відмінності з тим, що росіяни чинять зараз на українській землі?
— Росіяни ментально зовсім не змінилися, вони як були фашистами, так ними й залишилися. Але сама війна відрізняється, тому що зараз вона більш технологічна, більш сучасна.
Тоді росіяни часто воювали не напряму, а за допомогою найманців. Вони посилено приховували, що їхні регулярні війська беруть участь у цьому. Ось тоді ми ворога бачили за 20, 30 метрів. А зараз — не завжди. Якщо тільки не йдеш на штурм або зачистку.
Є хлопці, які взагалі ворога не бачили, настільки вони далеко перебувають, тому що війна технологічна.
В Абхазії війна тривала рік, і ті жахіття, які тоді чинили росіяни та їхні найманці, в принципі, схожі на те, що я бачив тут, у Бучі.
— В одному з інтерв’ю ви казали: “Історично для нас немає гірших ворогів, ніж росіяни”. Скажіть, це усвідомлення прийшло вже після військових дій, у яких ви брали участь?
— Я просто добре знаю історію, і розумію, що, в принципі, найнебезпечніший ворог для Грузії — це Росія. У нас історично завжди були війни, ми вигравали, ми програвали, але ми виживали якось і існували. Великі імперії, які з нами воювали, вже взагалі не існують, а ми вижили. А росіяни 200 років тому як прийшли, все в нас, у принципі, відняли, і поступово знищували нас, як могли.
Хотіли перетворити Грузію просто на — ресторан-вино-танці-пісні. Те саме, що вони робили і в Україні, і в інших країнах, які ними були окуповані.
І найгірше, що практично все це вони робили руками грузинів. Були такі грузини, як Лаврентій Павлович, Йосиф Віссаріонович, Серго Орджонікідзе. Багато територій були ними просто привласнені й подаровані росіянами. Наприклад, багато хто навіть і не пам’ятає, що Сочі — це територія Грузії.
У 1937 році вони всю інтелігенцію знищили в Грузії. І моїх багатьох родичів теж — вони просто зникли безвісти в Сибіру. Складно все перерахувати, скільки всього і всіх було знищено.
— А чи може взагалі Росія зупинитися у своїх намірах заграбастати все навколо? Або чи може її щось або хтось зупинити?
— Росія — це як фашизм. Більше я не знаю, з чим її порівняти.
Розумом Росію справді не зрозуміти, — якщо пам’ятаєте цей вислів. Її зупинить тільки сила. Більше росіяни нічого не розуміють. Тож зараз у нас є можливість спільними зусиллями, за допомогою Заходу, зупинити нарешті Росію і вказати їй своє місце.
Я дуже сподіваюся, що уряд Трампа зробить усе, щоб Росія нарешті знайшла своє місце і заспокоїлася. За допомогою санкцій, за допомогою озброєння української армії.
Але надалі нам доведеться жити за прикладом Ізраїлю з Палестиною. Спокійно жити, на жаль, не вийде.
Тому що цей сусід нікуди він нас не дінеться. І ми повинні поміняти свою політику і стратегію, а також постійно готувати наше населення і фізично, і морально, і озброєнням.
Грузини на боці України: свобода вирішується тут
— Ви брали участь у Курській операції. Як ви її оцінюєте і чи змінила вона щось стратегічно?
— Мені важко сказати. Я не головнокомандувач. Головнокомандувач і всі, хто це планує, краще знають, що відбувається.
А для звичайного солдата це була хороша мотивація. Це був смак перемоги.
Багато хто повірив, що ми можемо перемагати, що можемо так дійти і до Ростова, і до Москви. Тому в нас з’явилася впевненість. Щодо росіян, то багато хто з них думав, що війна їх не стосується, а тепер вони знають, що це зовсім не так.
Завтра і в їхні будинки можуть прийти. І багато з них, кого я знаю, вже по-іншому почали говорити, по-іншому аналізувати. Тому з погляду психології, я вважаю, що все було дуже добре сплановано і виявило для нас дуже вигідну позицію.
Фото з архіву Каха Басилія
— Можна дуже багато говорити про допомогу нашим військам з боку іноземних легіонів у війні з Росією. А що конкретно вас, грузинів, мотивує воювати на боці України?
— Я не можу однозначно сказати. Тут дуже багато грузинів. Можливо, понад дві тисячі. І в усіх різна історія й мотивація. Хтось шукає екстрим. Може, хтось хоче заробити, теж це не виключається. Але я точно знаю хлопців, які вірять, що незалежність і свобода Грузії вирішується саме тут.
Якщо ми хочемо, щоб Грузія була вільною і незалежною країною, все залежить від України. Усе залежить від цієї війни.
Якщо, не дай Боже, трапиться, що Україна програє — піде ланцюгова реакція. Це відновлення Союзу, це відновлення Російської імперії. І тоді у Грузії немає ні найменшого шансу вижити.
Тільки перемога українського народу, перемога розсудливих людей за допомогою Заходу врятує мою улюблену країну Грузію. І тоді у нас буде шанс вижити, відновити цілісність Грузії й жити, як нормальна європейська країна.
Тому більшість, 60-80% грузинів, справді так думають. Бо якщо не тут, то нам доведеться воювати вже там, у Грузії буде війна. Ви ж розумієте, що Росія не заспокоїться тільки в Україні. Якщо тут їм вдасться розв’язати свої проблеми, далі будуть країни Прибалтики й Кавказ. Буде Казахстан, Вірменія, Грузія і так далі.
Фото: Владислав Артюшенко (Шпальта)
— Розкажіть трохи про забезпечення іноземних легіонерів в Україні. Хто постачає вам зброю, амуніцію, чи достатнє забезпечення у добровольців в Україні?
— За контрактом ми солдати ЗСУ, у нас свій підрозділ. Тут переважно іноземці, ми — грузини, азербайджанці, євреї тощо. Тож у нас і забезпечення, як у ЗСУ.
І плюс, у нас хороша підтримка волонтерів. Як внутрішніх, так і іноземних. Ось нещодавно подарували машину, генератори. Вони нам так і кажуть — “складіть список, ми хочемо, щоб у вас усе було для ефективного виконання завдань і знищення ворогів”. Каски, броніки знаходять, висилають.
Наприклад, ЗСУ дає стандарти, які для солдатів хороші. Але для хлопців, що виконують спеціальні завдання, необхідні інші специфікації, якісніші — той самий бронік або каска, або форма, які дають змогу швидше пересуватися, ефективніше воювати тощо.
— Наразі ви та хлопці з вашого підрозділу не мають можливості повернутися до Грузії через переслідування. А хотілося б приєднатися до повстань?
— Мене одразу в аеропорту візьмуть, бо я в розшуку в Грузії та Росії. І є ще хлопці з такою ж історією. Наші органи безпека зараз, на жаль, дуже щільно працює з російськими органами безпеки — ФСБ.
Багато хто хоче повернутися, допомогти в цій ситуації, тому що у нас є досвід і знання. Я сам у 2003 році брав участь у революції. Ми знаємо, як робити революцію. Тому нас у Грузію не пускають, і не хочуть там бачити. Але що ж поробиш?!
Те, що ми робимо тут, я думаю, ми робимо на благо Грузії, на благо України, на благо Європи.
У мене є друзі в Європі. Вони не розуміють… Італійці чи поляки чомусь агресивні. Вони не розуміють, що Росія не зупиниться на кордоні. Проблема буде і для європейців.
А вони сидять, деякі іронічно кажуть: “Чому ви не можете заспокоїтися, віддати Росії те, що вона хоче?!” Вони просто не знають історії. Вони знають лише ту історію, яку написав їм Лавров, про те, що України не існувало, Грузії не існувало, а була тільки Київська Русь, а це нібито означає Росія.
Тому вашій державі теж потрібно з цим працювати, щоб іноземці розуміли, що це все не так, що Росії взагалі не існувало, коли була Київська Русь.
Я думаю, що прийде час і Європа зрозуміє, що завдяки українському народові, завдяки героїзму солдатів, вони можуть спокійно жити і розвиватися. Прийде час і вони подякують тим хлопцям, які віддали своє життя, щоб і Європа, і цивілізований світ жили спокійно.
Філософія бою: як карате допомагає на війні
— Знаємо, що ви навчалися у Львівському університеті ім. Франка. Як так склалося, і який старт дало вам це навчання?
— Це були 80-ті. Ми жили в такій країні, де не можна було слухати Бітлз, не можна було читати Булгакова. І генеральний секретар Андропов заборонив карате.
На той момент я вже відслужив в армії, там займався карате, рукопашним боєм. І хотів тренуватися ще. Але, вийшло, що нема де.
Тоді батьки запитали мене, де б я хотів навчатися далі. Я знав, що в Європі карате не було заборонено, і вирішив туди поїхати. Я відкрив карту, навіть не знав, де розташований Львів, подивився, що це близько до Польщі, і вирішив їхати туди.
Мені зробили направлення, я вступив до Львівського університету і не помилився.
Відкрив свою секцію, сам тренувався, часто їздив до Польщі, Чехословаччини, і поступово створив першу Федерацію карате. Були піонерами карате в Україні, так би мовити.
Це були 1987-1988 роки, карате ще заборонялося, але ми за допомогою комсомольців, моїх друзів, ректора, це зробили.
Потім союз розвалився, і після Абхазької війни я створив Федерацію карате Грузії, доки 2022 року уряд не змусив мене виїхати з моєї країни. Тому що в мене була найбільша організація в країні, 30 тисяч осіб. І я становив небезпеку.
Вони розуміли, що ми не в шахи граємо, це карате. І усвідомлювали, що ці 30 тисяч осіб я можу скерувати зовсім не туди, куди вони хочуть.
І вони прямо мені поставили умову: “Ти маєш виїхати з Грузії або ми тебе заарештуємо”. Мене привели на кордон, довелося залишити країну.
Я був свого часу чемпіоном союзу, чемпіоном Японії, чемпіоном світу. Потім був тренером і так далі. Я людина, яка брала участь у тому, щоб карате стало олімпійським видом спорту. Наша група цим займалася дуже серйозно. І ми домоглися, що в Токіо карате прийняли. Потім, щоправда, його таки прибрали. Але все одно ця мрія в мене була, і я це зробив.
І практично в спорті я досяг усього. Досяг максимуму як спортсмен, як тренер, і як керівник. У цьому плані я щаслива людина.
— Карате — це більше, ніж бойове мистецтво, це справжня філософія. Чи допомагає вона під час бойових дій, і чи навчаєте ви зараз українських військових?
— Я почав викладати ще за радянських часів, займався рукопашним боєм.
В Афганістані тренував льотчиків, потім воював в Абхазії, потім допомагав чеченцям у Першій чеченській війні. Там було дуже багато друзів. В Ізраїлі в академії був інструктором рукопашного і ножового бою. Викладав у Києві у кадетському училищі. Мені це дуже цікаво.
На початку повномасштабної війни, після оборони Києва, у травні, мене попросили навчати цивільних військової справи. У мене була команда — японець, американець, англієць, єврей. І ми викладали військову тактику, тактичну медицину, рукопашний бій, практично все, що може стати в пригоді на війні. У мене тренувалися і цивільні, і ТРО, і поліцейські, загалом понад 15 тисяч осіб.
У нас дуже багато грамот від різних установ. І подяки від людей, які після цього вже воюють. Кажуть: “Завдяки вашим знанням я досі живий, мені ці знання дуже знадобилися”.
Фото з архіву Каха Басилія
Для військових обов’язково є спеціальна програма, якої навчаю. Це тактика, як проводити зачистку будівель, діяти в окопах тощо. Комбат відправляє людей, і ми проводимо навчання з ранку до вечора.
У багатьох хлопців є бажання воювати, але щоб воювати ефективно, потрібні знання. Ніхто не хоче, щоб ти пішов і тебе вбили. Потрібно, щоб ти пішов і убивав ворогів, а не навпаки. Це добре не тільки для твоїх батьків, а й для комбата. Чим менше у нього втрат, тим ефективніше він працює. Це завдання офіцера.
І наш комбат якраз розуміє, що чим більше його солдати навчатимуться, тим менше буде втрат. Тому я вдячний, що є такі керівники, такі командири. Сучасні, я їх називаю, які не вчилися за радянських часів.
Совдепівська освіта на сучасній війні заважає.
Що стосується бойових єдиноборств, бойового мистецтва, ця філософія допомагає не тільки на війні, а й у житті. Це медитація, відновлення. Якщо нормальній людині на відновлення потрібно 3-4 години, то підготовленій людині — 15-20 хвилин.
Підготовлена людина, яка займалася бойовими мистецтвами, практично не втомлюється. Вона знає, як треба відпочивати, як треба відновлюватися, і ось ці знання допомагають виживати, і не тільки на війні, а й в екстремальних ситуаціях.
Тому я думаю, що коли закінчиться війна, вам доведеться запроваджувати таку ж систему, яка працює в Ізраїлі та в Японії.
В Ізраїлі, наприклад, з першого класу учні навчають, крім усього іншого, трьох важливих речей — плавання, стрільби, рукопашного бою. І після цього 99% дівчат і хлопців хочуть і можуть фізично, морально, психологічно, служити в збройних силах Ізраїлю. А в Україні та Грузії теж — тільки, умовно, 10%. Ось така різниця велика. Це ще й ідеологія, і це потрібно змінювати після війни.
Людина, яка відслужила у війську своєї країни, повинна мати такі пільги, яких не має інша. Також із посадами — хто не служив, не повинен їх обіймати.
Приміром, прем’єр-міністр Ізраїлю — колишній військовий бойовий генерал, а у нас і у вас — чиновники, які не служили для своєї країни, а тільки те й уміють, що заробляти гроші та займатися корупцією. Усе це потрібно змінювати, інакше все буде складніше і складніше з таким-то сусідом.
— Якраз в одному інтерв’ю ви говорили, що приблизно із сотні молодих людей адекватну фізичну форму мають лише 10. На вашу думку, чи можливо цю ситуацію змінити, брати за приклад досвід Ізраїлю, про який ви говорили?
— Так, те що говорив — мають бути і військова підготовка, і фізична, все разом. Це політика. До прикладу, ви знаєте скільки олімпійських чемпіонів в Ізраїлі? Один! Їм Олімпіада не дуже цікава. Але натомість скільки в них лауреатів Нобелівської премії, скільки в них банкірів, скільки багатих людей?!
У них весь акцент робиться на масові види спорту, щоб народ мав доступ до спорту. Не так як у нас або вас. Якщо ви хочете віддати дитину на секції та самі ходити: у зал, на фітнес, плавання, “качатися”, інше — за все потрібно платити. Це потрібно змінювати! Держава має бути в змозі це забезпечувати безкоштовно. Щоб народ фізично був готовий захищати свою країну. Звісно, потрібна ідеологія, мотивація для людей, з цим теж необхідно працювати.
Потрібно створювати таке життя, щоб люди хотіли захищати свою країну, хотіли захищати те, що в них є.
Не можна змушувати людину. Зараз примушують, і люди тікають, ховаються, і це велика проблема, розумієте?! Тому що більшість не хочуть, вони не вміють, не знають — не дивно, що вони ховаються і тікають. І це проблема, звісно.
Переговори чи нескінченна боротьба
— Як гадаєте, чи має Україна та її бійці сили, щоб перемогти ворога на полі бою, чи війна має закінчитися за столом переговорів?
— Ми, солдати, просто воюємо, ми не можемо ні почати війну, ні закінчити її, це політика, переговори.
Тому війну починають і закінчують політики. Вони мають це вирішити за столом. І не без допомоги Заходу.
Багато хто сміється, але Росія — це сильний, підготовлений ворог. Вона ж не вчора почала готуватися до цієї війни. Це військова країна, яка практично все своє життя готується до бою. Це предки монголо-татар, які постійно воювали.
Якби були живими Буш чи Рейган, до такого б не дійшло. Але, на жаль, Байден виявився слабшим. І ситуація вийшла з-під контролю.
Подивимося, чого досягне Трамп, чи зможе серйозно поговорити з цим дурнем Путіним, щоб війна закінчилася цього року. Хоча б гаряча фаза.
Думаю, що території ніхто не поверне, але завершення гарячої фази — цілком можливе.
Головне фото: Владислав Артюшенко (Шпальта)
Позиція героя інтерв’ю може не збігатися з позицією та оцінкою політичних процесів редакцією Вікна-новини.
Командир Грузинського легіону Мамука Мамулашвілі також дав ексклюзивне інтерв’ю для Вікна-новини. Читай далі — чому грузини готові віддати життя за Україну.
А ще у Вікон є крутий Telegram та класна Instagram-сторінка.
Підписуйся! Ми публікуємо важливу інформацію, ексклюзиви та цікаві матеріали для тебе.