Світлана ще до війни вирішила, якщо раптом Путін нападе — залишиться в Харкові, щоб бути поруч із найнезахищенішими. Для неї це не просто робота, а поклик душі.
Жінка вже давно працює психологом у Національному університеті цивільного захисту, близько 15 років свого життя спостерігала за надзвичайними ситуаціями різного характеру.
Однак за цей час зрозуміла, у них всіх є дещо спільне — у таких обставинах завжди є люди, які не можуть собі допомогти. У воєнний час тим паче. Тому вчинити інакше, ніж залишитись і робити все від себе залежне, просто не могла.
Зараз екстремальна психологиня навчає майбутніх рятівників ДСНС. У вільний час розвозить медикаменти та гарячу їжу, які купує за власні гроші. Коли вдається, евакуює людей.
Так у квітні Світлана потрапила в епіцентр подій у передмісті Харкова, у Дергачах. Саме там жила одна жінка, вона була після інсульту, але не могла евакуюватись — окупанти нещадно гатили з Градів по місту.
Тому психологиня разом із таким само відчайдушним таксистом кинулися на допомогу. Її не зупинили й попередження українських військових.
Тому армійцям довелось лише розрахувати час між прильотами, щоб розуміти, коли можна прорватись.
Видали каску і бронежилет і сказали, що є всього 10 хвилин, щоб вивезти людей.
І це не єдиний випадок, коли Світлана опинялась в епіцентрі вибуху. Ще один з найстрашніших спогадів закарбувався у пам’яті 11 квітня. Це був чорний день для Харкова, тоді російські окупанти, як говорять люди, наче оскаженіли.
Закидали місто мінами уповільненої дії, касетними снарядами, гатили авіацією, градами, смерчами. Кількість вбитих і поранених росла на очах, були й жертви серед дітей.
Тоді у вирі пекла й опинилася Світлана. Хоч сама ледь не загинула, кинулася надавати допомогу іншим. Жінка згадує, що це був такий теплий весінній день, було багато людей на вулицях, а після обстрілів — незліченна кількість загиблих.
У пам’яті досі залишився жах в очах людей, які бачили вбитого без голови, жінку, якій відірвало ноги снарядом, і дворічну дитину, яка не пережила поранення від уламків.
Та попри все Світлана продовжує працювати, допомагати та підтримувати інших. У блокноті психологині зо три десятки контактів підопічних, серед них є лежачі, самотні.
Наприклад, жінка від початку повномасштабного вторгнення спілкується з 82-річною Ганною Ефимівною, яка наодинці переживала бомбування, артилерійські обстріли, прильоти ракет. Попри всі жахи, що відбувались навколо, Світлана була єдиною, хто був на зв’язку 24/7.
Неможливо було вчинити інакше, — наостанок говорить наша героїня.
Нагадаємо, раніше розвідниця Аліна Гордєєва розповіла про українок на фронті та жіноче обличчя війни.