Народжені за ґратами: як живуть діти та матері у жіночих колоніях України

Для новонародженої Тані першою домівкою стало Харківське СІЗО, для Сабріни — Одеське.

Ці діти народилися та провели перші місяці свого життя за ґратами, поки їхні матері чекали на вирок суду.

Після цього дівчаток разом з мамами етапували до жіночої колонії, де вони вже понад два роки живуть у спеціальному дитячому будинку для дітей засуджених повідомляє hromadske.

Світ за металевими дверима

Життєвий простір цих дітей обмежений масивними коричневими металевими дверима з засувом, що відділяють дитбудинок від дорослої зони колонії.

Вони відчиняються лише для візитів до міського лікаря, що трапляється нечасто, адже у колонії є свій педіатр або, зрідка, для прогулянок на дитячому майданчику сусіднього села.

Під час таких прогулянок дівчатка проходять через прохідну колонії, бачать охоронців з кийками, колючий дріт та сигналізацію на огорожах.

Однак ці елементи тюремного життя для них є буденністю. Вони не реагують на них і не ставлять запитань, бо не знають іншого світу.

Матір Тетянки, 28-річна Каріна, була заарештована на шостому місяці вагітності за повторну крадіжку. Вона пояснює, що тоді не думала про наслідки.

Тамара, 40-річна ромка з Ізмаїла, мати Сабріни, також була засуджена за крадіжку.

Вона має ще п’ятьох дітей, долю яких не знає — держава забрала їх до інтернатів.

“Режимна” вагітність та пологи

Вагітні жінки у СІЗО та колоніях отримують особливу увагу.

Каріна розповідає, що під час вагітності лікарі приділяли їй більше уваги, ніж коли вона народжувала старшу доньку на волі.

Їй надавали гуманітарну допомогу, а суд відклали до пологів.

Пологи відбуваються у звичайних міських пологових будинках під конвоєм. Після народження дитини мати з немовлям перебуває в окремій палаті під охороною.

Потім їх повертають до СІЗО, а згодом — до колонії, де є спеціальні умови для матерів з дітьми.

Умови в СІЗО для матерів з немовлятами нагадують малогабаритну квартиру з вбудованою кухнею, холодильником, бойлером та ванночкою для дітей.

За словами гінеколога колонії, жінки часто прибувають з невиліковними хворобами, проте випадків важких патологій вагітності в колонії не траплялося.

Вагітність ведеться за тими ж стандартами, що й на волі: обстеження, аналізи, огляди фахівців, УЗД у міських установах.

Для вагітних передбачена посилена дієта. Вони також мають право на оплачувану відпустку по вагітності та пологах, але не на відпустку по догляду за дитиною, оскільки діти перебувають на повному державному утриманні.

Режим установи для вагітних зберігається, але може коригуватися за рекомендацією лікаря.

Життя та здоров’я дітей у дитбудинку

У дитбудинку при колонії діти отримують повний медичний догляд. Їхні медичні картки заводяться ще в пологовому будинку.

Можна укласти декларацію з міським педіатром, який приїжджає для щеплень та профілактичних оглядів.

У разі потреби діти лікуються в міському стаціонарі у супроводі працівників дитбудинку.

Тетянці, доньці Каріни, цього літа мають зробити операцію на серці в київському Інституті Амосова. Це фінансують благодійні фонди. Подорож до Києва відбудеться під конвоєм, у спецвагонах для ув’язнених.

“Яка не є, а все ж мама”

Дитячий будинок у колонії вражає яскравими кольорами, чистотою та затишком, нагадуючи зразковий дитсадок.

Кімнати матерів з дітьми виглядають як домашні спальні без ґрат і замків. Прибирання – обов’язок матерів, і там панує стерильна чистота.

Мати має право жити в одній кімнаті з дитиною, але може й ночувати в гуртожитку, приходячи до дитини для виконання материнських обов’язків.

За дітьми доглядає штат з 15 людей (годувальниці, кухарі, працівники з прання, виховательки, няні), хоча наразі у дитбудинку лише дві дівчинки.

Персонал навчає матерів доглядати за дітьми: годувати, купати, пестити. Психологи працюють з ними, готуючи до самостійного виховання після звільнення.

Виховательки, хоча й несуть повну відповідальність за дітей, наголошують на важливості постійного контакту дітей з мамами, навчаючи малюків любити своїх матерів.

Робота за ґратами та перспективи після звільнення

Праця для засуджених є добровільною, якщо вони не мають виконавчих листів про відшкодування збитків.

Каріна працює двірником і отримує 8 тисяч гривень на місяць, сплачуючи податки та відшкодовуючи витрати держави на своє утримання.

Вона сподівається, що праця збільшить її шанси на дострокове звільнення. Зароблені гроші вона витрачає на себе та доньку.

Тамара, навпаки, не працює, але допомагає персоналу дитбудинку та бере участь у вихованні Сабріни.

Вона не вміє читати, але з любов’ю доглядає доньку. У колонії вважають, що її старання також можуть сприяти умовно-достроковому звільненню.

Майбутнє за ґратами: що далі?

Діти можуть перебувати з мамами в колонії лише до трьох років.Після цього, якщо мати отримує умовно-дострокове звільнення, вона забирає дитину.

Якщо ні – опікунство оформлюють родичі. У разі їх відсутності або відмови, дитина тимчасово потрапляє до дитячого будинку, чекаючи на звільнення матері.

Право на дострокове звільнення відкривається, коли жінка відбула більшу частину терміну і стала на шлях виправлення.

Каріна сподівається достроково звільнитися навесні наступного року і забрати Тетянку. У неї є житло та родичі.

Тамара, якій до звільнення менше двох років, рішуче заявляє, що не віддасть Сабріну в інтернат, хоча не має власного дому і сподівається на допомогу церкви після звільнення.

Обидві матері покладають великі надії на державну соціальну допомогу при народженні дитини (41 280 грн), яка накопичується на рахунку і стане доступною після звільнення.

Раніше ми розповідали історії дітей з інвалідністю, які переживають війну в Україні, — про біль, силу та надію у складних обставинах.

Більше відео? Ексклюзиви, інтерв’ю, смішні шортси і не лише – зазирай на Youtube Вікон. З нами затишно!