Він втратив обидві ноги, але не втратив сили духу. В’ячеслав Ткачук, військовий, що пройшов пекло боїв під Авдіївкою, нині будує нове життя.
Його історія — це приклад мужності, яку не зупинила навіть інвалідність.
Завдяки підтримці Всеукраїнського благодійного фонду Крона він отримав електроскутер, що повернув йому частину втраченої мобільності та незалежності.
Два тижні у підвалі: ціна вірності
На початку повномасштабного вторгнення В’ячеслав добровільно приєднався до ЗСУ, ставши оператором-навідником БМП.
Його підрозділ боронив позиції під Авдіївкою, де воїни провели 14 днів у сирому, холодному підвалі. Через обмеженість руху та низькі температури він отримав тяжке обмороження кінцівок.
Коли В’ячеслава нарешті евакуювали, діагноз був невтішним: некроз тканин і незворотні ушкодження.
Попри всі зусилля медиків у госпіталях Дніпра та Львова, врятувати ноги не вдалося. У квітні 2024 року чоловікові ампутували обидві кінцівки.
Реабілітація як новий фронт
Майже рік В’ячеслав провів у лікарнях. Нині він вчиться жити з протезами, хоча постійний біль у незагоєній культі ускладнює цей процес.
Раніше, до війни, я не знав, що таке лікарі, був міцний на 100%. Тепер чекаю, поки загоїться рана на правій нозі і розпочну вчитися ходити на протезах, — каже В’ячеслав, демонструючи свою незламність.
Життя після фронту: нові виклики та допомога
Ветеран живе з дружиною та сином у Кам’янці-Подільському, але не може користуватися власною квартирою на другому поверсі без ліфта.
Родині доводиться жити в будинку батьків. Щоденні пересування — це випробування, але завдяки переобладнаному для ручного управління автомобілю В’ячеслав залишається мобільним.
У місті він зіткнувся з бар’єрами, адже багато громадських місць, особливо в старій частині, не пристосовані для людей на візках.
Тоді й виникла ідея про електроскутер. Завдяки фонду Крона, який допомагає ветеранам, мрія В’ячеслава стала реальністю.
Я дуже вдячний Кроні. Зараз електроскутер — це мої “ноги”. Це свобода дістатися туди, куди я не можу заїхати на інвалідному візку. Це велика допомога! — ділиться враженнями В’ячеслав.
Про майбутнє та мрії
Ветеран не будує далекосяжних планів. Його головна мета — повна реабілітація. Потім — перекваліфікація, адже до війни він працював кранівником.
Але найголовніша його мрія — це перемога України, мир і щасливе майбутнє для дітей.
Хочу, щоб побратими повернулись живими. Щоб діти спокійно ходили в школу, навчались, а не ховалися по укриттях, — говорить В’ячеслав.
Раніше ми писали про систему протезування в Україні: які виклики стоять перед пацієнтами та фахівцями, і які шляхи вирішення можуть забезпечити якісну реабілітацію?
Більше відео? Ексклюзиви, інтерв’ю, смішні шортси і не лише – зазирай на Youtube Вікон. З нами затишно!