У селі Зарічани під Житомиром збудували унікальне місце для відпочинку — Козину хату. Це не просто садиба, а простір, створений спеціально для кіз, курей та кролів, які тут стають справжніми “антистрес-терапевтами”.
Вони з радістю біжать до гостей, ластяться й заряджають позитивом. А ще на території є мальовничі локації для стильних інстаграмних фото.
Вікна-новини поїхали в гості до власниці цієї незвичної садиби Наталії Макевич і особисто переконалися у красі цього місця.
Перше, що відразу впадає в око — це сама краса села. Воно майже повністю оточене деревами, що створює особливий природний вайб.
А трохи далі, на вулиці, з’являється будиночок із синьо-жовтим прапором і петриківським розписом на стінах. Це і є той самий будинок, в якому живуть рогаті мешканці — веселі й надзвичайно харизматичні кози.
Жінка разом з чоловіком переїхала з міста в село
Історія Козиної хати почалася у 2017 році, коли подружжя придбало будинок у Зарічанах. Тоді вони й гадки не мали, що цей дім згодом перетвориться на справжнє царство кіз. Усе почалося з потреби: коли захворіла дитина, Наталія вирішила завести козу, аби мати свіже та корисне молоко.
І саме ця коза стала початком великої родини тварин і цілого простору, куди тепер приїздять люди за спокоєм та усмішками.
— Спочатку ми тримали козу у маленькому хліві, але мені стало шкода тварину. Хотілося дати їй більше простору. Так і з’явився будинок для кіз, — згадує господиня.
З часом тварин ставало більше: до кіз додалися кролі та кури. Кожен мешканець має свій характер і навіть ім’я.
Вони для мене як діти, тільки чотирилапі, — жартує Наталія.
А ще в кожної є своя маленька історія. Наприклад, ім’я для Мальви обирали не самі господарі — воно з’явилося завдяки опитуванню серед відвідувачів, які охоче долучилися до цього символічного моменту.
Кролики здебільшого живуть без імен, але в Любчика особлива історія.
— Його принесли люди: казали, що у квартирі йому затісно. Ми забрали його до себе, і тепер він живе у кролячій хаті, на першому поверсі, — каже Наталія.
Фото: Юлія Хоменко
Минулого літа жінка втратила одну козу
Життя на фермі не завжди безхмарне. Минулого літа на одну з кіз напали собаки, і вона загинула.
Було важко, але весною дві кози стали мамами: одна вигодувала чотирьох козенят, інша — трьох. Усього народилося сім малюків, — каже жінка.
Спершу кіз було більше. Тепер у садибі живуть лише дві дорослі кози.
Кози особливо люблять людей: зустрічають гостей із радістю й завжди чекають на смаколики — моркву, капусту чи хлібчик.
Наталія чекає кожного відвідувача і пригощає чаєм та смаколиками
Популярність садиби зросла завдяки випадковості. Якось місцева фотографиня попросила трохи сіна для дитячої фотосесії й здивувалася:
А чому ви досі не ведете Instagram? У вас тут так гарно!
Фото: Юлия Хоменко
Вона допомогла власниці створити сторінку у соцмережах. З того часу життя Наталії та її тварин змінилося — відвідувачі почали приходити сотнями.
Мої тварини дуже люблять людей. Вони не бояться, а навпаки біжать до них, — розповідає господиня.
Кози особливо радіють, коли їм приносять смаколики — моркву чи капусту.
Але Наталія наголошує, що відвідувачам варто попереджати її та не годувати тварин без дозволу.
Козина хата стала місцем зустрічей людей із різними долями. Тут бувають родини, діти, переселенці, військові.
Хтось заходить на пів години, а хтось залишається надовго.
Кожен відвідувач для мене — як книжка. У кожного своя історія. Я завжди намагаюся вислухати, пригостити чаєм чи смаколиком, — каже Наталія.
Особливо запам’яталася переселенка з Луганщини, яка після переїзду у Зарічани знайшла віддушину саме тут.
— Родина з Луганщини приїхала до мене, бо там покинули своє стадо кіз. Вони виграли грант, зробили сироварню зі свого гаража і займалися професійним виробленням сирів. Коли вони приїхали, я бачила в їхніх очах біль від того, що довелося покинути своє господарство, — ділиться господиня.
Приїздять і військові. Зазвичай без форми, аби ніхто не впізнав.
Відпочинок серед кіз для них стає маленькою паузою у їхньому житті, — пояснює Наталія.
Військові сідають просто на лавку чи на траву, а кози підходять самі — покласти голову на коліна, потертися мордочкою чи просто постояти поруч.
Ця тиха присутність діє сильніше за будь-які слова. І тоді слово “козотерапія” перестає бути жартом — воно стає відчуттям, що лікує душу.
Фото: Юлія Хоменко
І сама власниця каже, що багато відвідувачів відчувають легкість після контакту з козами.
Хатинка з розписом і три зони
Будиночок для тварин Наталія вирішила прикрасити петриківським розписом.
Спочатку малювали художниця, згодом фарби вигорали, і я оновлювала їх разом з подругою. Тепер хата знову сяє барвами, — каже жінка.
Крім того, господиня облаштувала територію на три зони. Перша — біля хати: тут ростуть яблуні, вишні, чорнобривці та гарбузи, є альтанка.
Друга — поле з ярою пшеницею. Третя — лісова частина з туями та соснами, які взимку вкриває сніг, створюючи справжню казку.
Фото: Юлія Хоменко
Атмосферні фотозони
Окрема гордість Наталії — фотозони. Вона створює їх із підручних речей, перетворюючи прості предмети на декорації.
Тут є стіл із білою скатертиною, червоними квітами й вишитим рушником, дерев’яні коряги з живими айстрами, великий святковий стіл із квітами та свічками та плетені крісла з фігуркою курки на столі.
Старий сервант із глиняними горщиками нагадує бабусину кухню, а велика дерев’яна рама, прикрашена мереживною серветкою, стала улюбленим місцем для світлин гостей.
Кожна така зона — це маленька історія, яку можна забрати з собою у фото, — усміхається жінка.
За красивими світлинами та усмішками криється щоденна робота. Влітку найважче: сіно, кози, кролі, кури.
Але навіть серед цієї рутини Наталія знаходить місце для творчості.
Влітку найважче: сіно, кози, кролі, кури. Але я справляюся, — каже Наталія.
Так вона навчилася робити сири за книжкою канадського сировара Девіда Ешера. Один із її улюблених — Шер: він нагадує український кисломолочний, але готується на ферменті.
Часом виникають думки закрити все — витрат багато, покупців мало.
Але виходиш до тварин, і розумієш: без цього не можеш. Це моє життя, — зізнається вона.
Поруч завжди чоловік, який допомагає фінансами та роботою.
Він — найкращий у світі. Без нього я б не впоралася, — каже жінка.
Мрій у господині теж чимало: облаштувати криницю, посадити більше рослин, зробити огорожу. І навіть збудувати хатинку під солом’яною стріхою, якщо вдасться купити землю.
— Зараз у нас лише сім соток. Купити поруч ділянку не виходить — нічого не продається. Але мрія живе, — підсумовує Наталія.
А за сотні кілометрів від Житомирщини інша жінка — Лариса Гурова з Донеччини — шукала будь-які способи врятуватися. Використовувала все: друзів, сарафанне радіо, Фейсбук. Разом із собою вона вивезла понад дві сотні кіз, рятуючи не лише себе, а й свою справу.
Більше відео? Ексклюзиви, інтерв’ю, смішні шортси і не лише – зазирай на Youtube Вікон. З нами затишно!