Соня — парамедикиня евакуаційного транспорту з позивним Австрійка, яка разом із медичним батальйоном Госпітальєри рятує поранених бійців, вивозячи їх з передової під обстрілами.
Її реальність — це поїздки в зону вогню, важкі травми, нестача сну, але водночас — це про віру, силу й чітке відчуття сенсу.
Про її шлях та вибір розповіли журналісти Суспільного.
Найболючіший спогад: хлопець із двома ампутаціями
Серед безлічі евакуаційних рейсів є історії, які назавжди залишаються з тобою. Для Соні таким моментом став випадок із пораненим юнаком 2005 року народження:
Дві ампутації вище коліна. Тінейджер. Дуже важко. Це один із найстрашніших моментів. Такий молодий, і вже з таким болем…
Вона зізнається: бачити поранених юнаків — чи не найважче випробування. Це стискає всередині й залишає слід у серці.
Фото: Суспільне
Робота без пауз: щоденні виїзди і по 20 годин на зміні
Раніше виїзди могли траплятися раз на два дні. Тепер — це щоденна, а подеколи й потрійна рутина:
Середній графік — дві поїздки на день. Буває і три. Ми буквально проводимо на ногах до 20 годин без відпочинку.
Інтенсивність бойових дій зросла, а отже й кількість поранених, яких потрібно рятувати — щодня.
Фото: Суспільне
Завдання парамедиків: швидко, зібрано, професійно
У евакобусі не проводять операції — головне завдання екіпажу, зокрема парамедика, — надати першу допомогу, підтримати медика та забезпечити стабільність стану пораненого:
Ми допомагаємо з перев’язками, знеболенням, підключаємо монітори, слідкуємо за станом. Асистуємо лікареві у всьому.
Найпоширеніші поранення: дрони, уламки, ампутації
Зараз переважна більшість поранень — наслідок атак FPV-дронів та скидів:
90% — це уламкові поранення від дронів. Часто по всьому тілу. Багато ампутацій. А раніше це були міни, гази незрозумілого походження. Картина змінюється.
Фото: Суспільне
Адаптація до болю і рутини: як не зламатися
Попри всю емоційність ситуацій, Соня пояснює: з часом приходить адаптація. Сльозам — не місце під час виїзду:
Це перетворюється на роботу. Так само як у лікарів — співчуття є, але над кожним не поплачеш.
Шлях до фронту: від ІТ до Госпітальєрів
До повномасштабного вторгнення Соня працювала дизайнеркою в ІТ-сфері, жила за кордоном, мала стабільне життя. Все змінилось у 2022 році:
Моя компанія почала працювати над додатком для Superhumans. Потім я займалась постачанням амуніції з Британії. Але відчувала, що цього недостатньо. Хотілося бути ближче.
Зараз вона продовжує працювати в ІТ, але поєднує це з ротаціями у складі Госпітальєрів. Компанія підтримує її вибір і дозволяє бути на виїздах.
Фото: Суспільне
Як вдається відпочивати?
Жорсткий графік не залишає багато простору для сну чи відновлення. Але Соня знайшла свій ритм:
Між виїздами — максимум п’ять годин. За цей час — душ, їжа й сон. Навіть в автобусі можемо поспати. Головне — дисципліна.
Маленькі ритуали, які тримають
Повернення до звичних речей з цивільного життя допомагає зберігати психологічну рівновагу:
Я фанатка кави. У нас колись була кавʼярня з чоловіком. Коли зранку готую собі каву з аеропресу — це мій момент спокою. Такі прості речі дуже підтримують.
Фото: Суспільне
Чому вона обрала цей шлях
Рішення стати парамедиком було свідомим і глибоко особистим:
Я виросла з розумінням, що бути українцем — це гордість. Мої друзі пішли на фронт, і я не могла залишитись осторонь. Коли матиму дітей — я хочу мати, що їм розповісти.
Вона не шкодує про жоден свій вибір і точно знає, чому продовжує:
Коли дивишся в очі пораненим хлопцям, розумієш, наскільки дрібні наші щоденні турботи. Вони мають знати — ми поруч. Ми не залишаємо їх.
Раніше ми розповідали історію енергетика з Курахового, який під обстрілами тримає світло для людей і не втрачає віри, що темряви не буде.
А ще у Вікон є крутий Telegram та класна Instagram-сторінка.
Підписуйся! Ми публікуємо важливу інформацію, ексклюзиви та цікаві матеріали для тебе.