Ще не так давно невелике прифронтове шахтарське місто Покровськ Донецької області було відносно безпечним. Тут проживало близько 60 тисяч жителів, працювали кафе, ринки та ресторани, а військові приїжджали з передової на відпочинок.
Проте одного дня Покровськ почав перетворюватися на місто-привид. І зараз там ведуться найзапекліші бої.
Журналісти видання BBC News взяли інтерв’ю у місцевих жителів та медиків. Переповідаємо, як зараз живуть змучені війною люди та чи не втратили вони бойовий дух через довготривалу війну.
“Важко і морально, і фізично. Ми всі втомилися, але справляємось”
За 10 км від фронту в невеликому польовому шпиталі медики щодня приймають багато поранених військових. Нещодавно лише за день вони надавали допомогу 50 солдатам. Така цифра вважається майже рекордною за увесь воєнний час.
Лікарі пригадують випадки, які запам’яталися найбільше. Військового Сергія привезли у важкому стані. У чоловіка були осколкові поранення ока, черепа і мозку. Медики швидко промили йому рани та вкололи антибіотики.
Інший боєць — Тарас, який самостійно затягнув турнікет на руці, щоб зупинити кровотечу. Чоловік не відчував руки через осколкове поранення, вона набрякла та побіліла. Медики сказали, що, найімовірніше, кінцівку доведеться ампутувати.
На жаль, солдатів привозять у шпиталь лише з настанням темряви.
Такі затримки збільшують ризик смерті й інвалідності.
Шпиталь також опинився під постійною загрозою через російські безпілотники.
На думку військових та влади, на Покровському напрямку дійсно сьогодні найгарячіше. За останні два тижні Збройні сили України практично щодня відбивали близько 150 ворожих атак.
“У мене здають нерви. У мене панічні атаки. Я боюся ночей”
Жителі Покровська змучені війною. З кожним днем все важче віднайти віру в настання миру. Про це говорить і 50-річна Вікторія Василевська.
Ворожі дрони загрожують людям вдень і вночі.
Ми постійно чуємо їхнє гудіння — вони зупиняються і “зазирають” у вікна.
До останнього жінка не погоджувалася на евакуацію. Але життя перетворилося на пекло, і їй довелося покинути рідну домівку.
На жаль, моральний дух більшості жителів вже підірваний.
Це жах. Я не можу жити без заспокійливих, — сказала 69-річна Лариса.
Попри усі труднощі, життя у Покровську триває. Багато місцевих не може виїхати з міста через брак коштів.
Без грошей нікуди не поїдеш. Тому сидимо вдома і сподіваємося, що все це закінчиться.
Є й ті люди, які працюють над відновленням пошкодженої війною інфраструктури міста та налаштовані рішуче.
Ми повинні боротися до перемоги, доки Росія не буде покарана за свої злочини.
Вистоїмо та переможемо!
Наші хлопці впевнені, що треба продовжувати активну боротьбу. Якщо Покровськ буде втрачено, ворог зможе просунутися на інші території. Кажуть, це дуже ускладнить й без того непросту ситуацію для ЗСУ.
Захисники готові віддати свої життя за свободу України. І, на жаль, чимало з них вже це зробили. Пригадаймо історію шляху героя Івана, який воював на найзапекліших напрямках.
А ще у Вікон є крутий Telegram та класна Instagram-сторінка.
Підписуйся! Ми публікуємо важливу інформацію, ексклюзиви та цікаві матеріали для тебе.