“Мамі — 32 без змін” — ці слова написав на своїй сторінці в соцмережах девʼятирічний Даня на день народження мами, якої вже не було поруч. Тетяна загинула під час евакуації, закривши сина своїм тілом від вибуху.
Разом із чоловіком Сергієм вони будували майбутнє: власний бізнес, великі плани, спільні мрії. Але війна перекреслила все. Родина втікала від обстрілів під Києвом, проте ворожий снаряд влучив у їхню машину…
Як батько та син, які вижили, змогли впоратись із втратою, і хто підтримав їх у ці нелегкі часи — розповідає Сергій, чоловік Тетяни.
Вона захистила його ціною власного життя
— Наше з Тетяною життя було наповнене захопленнями та мріями. Ми були молоді, енергійні, здавалося, що все життя попереду. Багато подорожували, влітку вирушали на море, а взимку каталися на лижах. Але найбільша радість прийшла в наш дім, коли ми дізналися, що чекаємо на сина.
Коли Тетяна вийшла в декрет, вона вирішила спробувати себе в підприємництві — почала торгувати дитячим одягом. Її ентузіазм та талант були неймовірними: бізнес ріс і поступово перетворився на сімейну справу. Ми були щасливі, але все зруйнувала війна.
Фото з сімейного архіву
Повномасштабне вторгнення застало нас із дружиною та сином у Києві. Було моторошно, адже звідусіль лунали вибухи. Здавалося, що дача, розташована неподалік білоруського кордону, стане безпечним прихистком.
Але вже за кілька днів ця територія опинилася під обстрілами. Тоді ми й вирішили, що потрібно негайно евакуюватися. Виїжджали двома машинами, адже з нами ще була моя сестра зі своїм чоловіком і донькою, а також сестра моєї дружини з двома дітьми.
По дорозі в наш автомобіль потрапив снаряд, який вибухнув зі сторони дружини. В автівки відірвався дах, а всередині почалася пожежа.
Тетяна встигла накрити нашого 9-річного сина Даню сидінням автомобіля і цим зберегла йому життя, але її саму врятувати не вдалося. Я ж був непристебнутий, і завдяки цьому випав з автомобіля. Від вибуху моє тіло палало. У мене постраждали очі та щелепа, а кінцівки зазнали суттєвих опіків. Ніхто не думав, що я виживу.
Даня став для мене джерелом натхнення та мотивації
Отямився в лікарні. Мене чекав довгий шлях до відновлення і розпочався він із пересадки шкіри. Цілий місяць я лежав і не рухався, тому в мене розвинулася атрофія м’язів. Я був у бинтах, а через численні рубці не міг навіть підняти ноги, та мене це не зупиняло.
Як дитина, яка робить свої перші кроки, я заново вчився ходити.
Після низки операцій, я повернувся на дачу. Спочатку боявся цього, адже думав, що тоді про мене забудуть. Але трапилося навпаки.
На дачі я частіше бував на свіжому повітрі й багато часу проводив із Данею, адже якраз були літні канікули. Усмішка Дані та віра в мене додавали сил. Разом ми грали у футбол та каталися на велосипедах. Він постійно обганяв мене, у такий спосіб мотивуючи мене більше рухатися.
Завдяки БФ Діти Героїв ми не залишилися наодинці зі своїм горем
Про Благодійний Фонд Діти Героїв я вперше почув, коли проходив реабілітацію в центрі для спортсменів у Києві. Їхня підтримка була не лише матеріальною, але й емоційною, та допомогла нашій родині знайти силу та віру в краще.
Одним із подарунків, який Фонд зробив Дані, — це здійснення його мрії про подорож до Англії.
Він не тільки отримав можливість туди поїхати, але й впродовж кількох тижнів навчався там. Цей досвід розширив його горизонти й надихнув до нових звершень.
Також завдяки Фонду Даня регулярно відвідує різноманітні заходи, які допомагають відволіктися від буденності: вистави, екскурсії, кіносеанси. Це справжній ковток свіжого повітря для дитини, яка втратила найріднішу людину.
І найважливіше — за підтримки Фонду ми отримали грант, завдяки якому Даня зміг залишитися в улюбленій школі. Усе це стало черговим підтвердженням того, що підтримка благодійних організацій є надзвичайно важливою для таких родин, як ми. Завдяки їм відчуваєш, що тебе оточують люди, небайдужі до твоєї біди і завжди готові допомогти.
Життя триває, про це не варто забувати
Після того, що трапилося з нашою родиною, я зробив головний висновок — потрібно не здаватися і рухатися вперед. Я переніс понад 10 операцій, моя реабілітація досі триває, проте я не дозволяю болю або страхам взяти гору.
Позитивне мислення стало моїм головним помічником, навіть лікарі кажуть, що саме це допомогло мені в процесі одужання.
Інколи важко не зациклюватися на негативі, але варто знайти в собі сили відпустити все погане та зосередитися на тому, що ще попереду.
Так склалося, що мене виписали з лікарні якраз на мій день народження. І тоді Даня зробив пост у соціальних мережах, де написав: “Татові — 33, а мамі — 32 без змін”. Це було боляче, але водночас стало нагадуванням: життя продовжується, і я маю не лише виховувати сина, а й розвиватися сам.
Цього ж я бажаю всім українцям: тримайтеся, вірте у себе й не втрачайте надії. Ми сильніші, ніж нам здається, і обов’язково переможемо. Головне — пам’ятати, що попереду ще багато світлих моментів, заради яких варто боротися.
Ще одна родина, що їй допоміг БФ Діти Героїв — з Херсона. Життя чоловіка Поліни обірвалося під час виконання службових обовʼязків із розмінування територій, проте вона знайшла в собі сили й вирішила йти по його стопах. Тепер дівчина працює у ДСНС та сама виховує сина.
А ще у Вікон є крутий Telegram та класна Instagram-сторінка.
Підписуйся! Ми публікуємо важливу інформацію, ексклюзиви та цікаві матеріали для тебе.