Коли Андрій Лейнвебер потрапив у полон, російські військові шукали у його телефоні щось провокативне. Але натрапили лише на фотографії коней. Це, ймовірно, і врятувало йому життя.
Разом зі своїми улюбленцями переселенець з Мелітополя пережив окупацію та зумів евакуювати коней до Одещини, де почав життя спочатку. Його історією поділилося видання ШоТам.
Дитяча мрія, що стала сенсом життя
Андрій з дитинства мріяв про власного коня. Щоб здійснити цю мрію, з 11 років хлопець сам заробляв гроші — пас корів, продавав солодку вату. У 14 років йому вдалося купити першого коня, якого назвав Красунчиком. Але батьки не дозволили залишити тваринку вдома. Саме тому, Андрій віддав коня родичу.
Ця невдача не зламала хлопця. У 2021 році він відкрив кінний клуб у Мелітополі разом із друзями. Це стало справжнім досягненням для молодого чоловіка. У клубі люди навчалися верхової їзди, а діти освоювали джигітування (мистецтво трюкової їзди — пояснення від редакції).
Кінний клуб під обстрілами та життя в окупації
Все змінилося з початком повномасштабної війни. Конюшня, розташована поруч з аеродромом, опинилася під обстрілами. Снаряди засипали територію, зруйнували будівлю, але коні, які в ту ніч були на пасовищі, вижили. Проте уламок поранив ногу однієї тваринки.
В окупованому Мелітополі Андрій із друзями рятував розгублених коней, що розбіглися містом. Проте залишатися там стало небезпечно: військові забороняли завозити сіно, а одного разу навіть спалили запаси кормів.
Полон, де рятували лише тварини
Найстрашнішим випробуванням для Андрія стали два тижні в російському полоні з його конем. Чоловіка тримали без їжі та води, а з камери випускали лише для того, щоб напоїти тваринку.
Я пив із його відра, щоб втамувати спрагу.
Російські військові знущалися з коня: їздили верхи без підков по асфальту, стерши коневі копита.
Психологічний тиск був нестерпним, але Андрію вдалося вижити.
У телефоні вони шукали компромат, але знаходили лише фото коней. Це й урятувало мене.
Переїзд до Одещини та відновлення мрії
Після звільнення з полону Андрій разом із родиною евакуювалися з міста. Вивезти коней було непросто: на блокпостах військові двічі розвертали їх назад. Лише з третьої спроби, вигадуючи історію про жеребців для змагань, вдалося прорватися.
У селі Броска, що на Одещині, Андрій почав будувати новий кінний клуб. Тренування проходили на майданчиках, які безкоштовно надавали місцеві жителі. Зараз клуб працює на території колишньої ферми. Тут займаються і діти, і дорослі, а коні допомагають ветеранам війни боротися з посттравматичним синдромом.
Коні — найкращі психологи
Сьогодні Андрій має п’ять коней і один поні. Серед них Буцефал, якого викупили у власника, що його травмував, і Лорд, пенсіонер, який пережив окупацію та працює з дітьми з інвалідністю.
— Коні допомагають людям повертатися до життя. Вони відчувають наші емоції та дарують спокій.
Попри труднощі, Андрій не планує зупинятися. Його мета — зробити кінний спорт доступним і допомагати тим, хто потребує підтримки.
Це місце — не лише про спорт, а й також про зцілення.
Головне фото: ШоТам
Також дізнайся, як російські обстріли впливають на екологію.
Більше відео? Ексклюзиви, інтерв’ю, смішні шортси і не лише – зазирай на Youtube Вікон. З нами затишно!