Свідоме рішення піти до війська — важка робота над собою. Адже здолати страх вдається не всім. Ми часто говоримо про героїв, які мужньо пішли захищати країну у перші дні вторгнення. Однак це геть не означає, що добровольці чи мобілізовані, які опинилися на фронті за кілька місяців чи років, не заслуговують на шану.
29-річний офіцер гірсько-штурмового підрозділу 128 окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади Юрій на псевдо Спринтер опинився в армії у лютому 2023 року.
Про його завдання на фронті, за кого воює та де бере силу, розповіли на Facebook-сторінці бригади. Ми переповідаємо найцікавіше далі у матеріалі.
Були проблеми з хребтом, але не намагався “відкосити”
Юрій все життя був цілком цивільною людиною, працював за кордоном, а потім повернувся на рідну Львівщину. За кілька днів до повномасштабного вторгнення у чоловіка народилася донька.
Тоді я дав собі установку: поки дитині не виповниться рік, на війну не піду. Хотів, щоб дитина хоч трохи підросла, і дружині було б легше без мене. Так воно й сталося, — розповідає Спринтер.
У лютому 2023 року його авто зупинили представники ТЦК спільно з поліцією. Попри те, що чоловік мав давні проблеми з хребтом, проте “відкосити” не намагався й одразу пішов до навчального центру. Після навчання в Сухопутній академії його направили до 128 ОГШБр.
Тепер він виконує складні бойові завдання, йде на штурми. Серед історій з війни виокремлює одну, яка запам’яталася запеклим боєм з окупантами. Тоді 128 ОГШБр мали відбити позиції в посадці, які втратив інший підрозділ.
Вдалося непомітно підкрастися вночі, до позицій залишалося 400 метрів. Спринтер був старшим і контролював надходження допомоги окупантам.
— Росіяни виявили запеклий опір, і в нас почалися поранені. Дуже швидко ворогу на підмогу прилетіли кілька десятків FPV, доєдналися також арта й міномети. Нам треба було діяти дуже швидко. Ми були на позиціях за кілька хвилин і почали ближній бій. Кілька росіян спробували втекти через поле, одного я дістав із кулемета, інші або загинули, або відстрілювалися.
Особливо затятим виявився один, що сидів у бліндажі. Ми закинули туди десь 15 гранат, а він усе одно стріляв. Або трупами своїх прикривався, або мав там нору. Щоб просунутися вперед, ми мусили пройти той бліндаж.
Росіянин замовк, тільки коли я влупив у бліндаж із “мухи” термобаричною гранатою. Так ми змогли просунутися далі й відбити позиції, — пригадує військовий.
За що воює Спринтер
Спринтер ділиться, що побратим, який тоді прикривав товаришів у найважчі хвилини, не пережив того бою. Отримавши поранення у спину, попросив лише максимум боєкомплекту та відстрілювався від російського підкріплення, доки інші відходили до бліндажа.
— Попри поранення, він сам зміг повернутися до нас. Під час евакуації нас накрили з міномета, на жаль, товариш загинув, — каже чоловік.
На війні, зізнається Спринтер, усе просто: або ти, або тебе.
— Думати під час бою нема коли, дієш автоматично. Це вже потім аналізуєш.
За що воюю особисто я? За товаришів, що загинули. Звідки беру сили? Мені просто треба час від часу побути вдома біля дружини й доньки — цього достатньо, — висновує Юрій.
Раніше ми розповідали тобі історію мобілізованого бійця Мачете: про війну, особисті втрати та мобілізацію, читай за посиланням.
Більше відео? Ексклюзиви, інтерв’ю, смішні шортси і не лише – зазирай на Youtube Вікон. З нами затишно!