З творчої професії — до виконання військових завдань: так із розгортанням повномасштабної війни склалося життя у багатьох українців. Серед них і Юрій Василенко. Він — колишній актор театру тіней, об’їздив з виставами понад 20 країн світу.
Та вже 24 лютого 2022 року він стояв під військкоматом у Чернігові — про це ще заздалегідь він домовився з друзями, з якими разом мали іти захищати країну.
25 лютого Юрія мобілізували. Як пережив втрати побратимів, за яких обставин отримав поранення та про що зараз мріє — військовий розповів виданню РБК-Україна.
Всі воїни мають повернутися додому
Юрій вступив до лав 105-го прикордонного загону імені князя Володимира Великого. Від початку вторгнення він одразу став на захист батьківщини.
— Як тільки росіяни відійшли з Київщини, Чернігівщини та Сумщини, вони практично відразу почали обстрілювати прикордоння.
Обстріли велися вже фактично наступного дня після відведення військ ворога, — згадує Юрій.
Він також був на лінії зіткнення, в районі Марʼїнки у Донецькій області. Там стикнувся з першими втратами побратимів: під час одного такого сильного обстрілу, коли тиша тривала не більше, ніж півхвилини за добу, Юрій знайшов свого мертвого побратима.
Військовий довго думав над тим, що побачив, коли знайшов невідомого йому чоловіка у формі мертвим. Він згадав про кількох безвісти зниклих побратимів — тож вирішив, що цього він витягне та поверне додому.
Всі воїни мають повернутись додому. І тому ми пішли. Ігор стояв позаду на прикритті біля траншеї, а я лежачи поліз в поле, — пригадує Юрій Василенко.
Від того, що тіло дотягли до своїх позицій та поклали на ноші для транспортування, прийшло усвідомлення виконаного обовʼязку.
Їхній загін ніколи не залишав жодного вбитого чи пораненого на полі бою.
Позиція 4.2
Бійці мають звичай давати позиціям імена, або позначають їх цифрами. Одна з таких позицій на Вугледарському напрямку отримала назву 4.2 — ті, хто воював давно, попереджали новоприбулих, що в неї краще не заїздити, бо там постійно відбувається щось погане.
Та сталося так, що саме на цю позицію Юрій з побратимами й поїхав. Мали лише завезти боєкомплекти, але довелося перечікувати обстріл.
Коли вийшли до евакуації, отримали наказ повернутися та замінити поранених на позиціях.
Відправили Юрія та чоловіка років 60. Всі входи до позиції були заміновані, тож вони шукали єдиний безпечний.
— Нас помітили й почали знову обстрілювати. Я заліз у воронку поруч і сидів там годину. Весь цей час мене намагалися добити.
Наді мною висів дрон, який коригував вогонь. По мені працював міномет і ствольна артилерія. Мене майже повністю засипало землею, — розповідає боєць.
Тоді Юрій отримав поранення двох ніг та правої руки.
Реабілітація та бажання повернутися на фронт
Тепер чоловік проходить реабілітацію вдома, у Чернігові. Нарешті може ходити, і все це, запевняє — абсолютно безплатно.
Попри складне поранення та кілька операцій, він все одно хоче повернутися на фронт.
— Зараз не час, коли треба роздумувати, чи йти на війну, — наголошує чоловік. Він пояснює: ті, хто не захотів іти боронити землю одразу, зараз перебувають під окупацією і їх росіяни мобілізують до лав російської армії. Не можна допустити таких ситуацій на решті територій.
Раніше ми розповідали тобі історію військової Хʼюстон, яка пішла на війну та втратила там своє кохання.
Фото: РБК-Україна.
А ще у Вікон є крутий Telegram та класна Instagram-сторінка.
Підписуйся! Ми публікуємо важливу інформацію, ексклюзиви та цікаві матеріали для тебе.