П’ятий рік повномасштабного вторгнення перетворив хронічну тривогу на фоновий шум нашого життя. За даними ЮНІСЕФ, українці живуть у стані граничного виснаження, а кожен третій відчуває на собі симптоми ПТСР. Як не зламатися остаточно, коли горизонт планування звузився до одного дня, а ресурсів стає все менше?
Про ментальне виживання, чесні розмови з дітьми та анестезію психіки Радіо Свобода поговорило з лікарем-психіатром та автором книг із психології Давидом Цибенком.
Еволюція болю: від гніву до хронічної втоми
На початку 2022-го нами рухали гнів та неприйняття. Сьогодні картина змінилася. Ми навчилися жити в стані, який здавався неможливим, але ціна цієї адаптації — глибоке виснаження.
Я не ставив би питання про те, чорне чи біле. Я б ставив питання про те, хто ми є. А ми є люди, ми – не роботи. Нам важко бути в хронічному стресі. Ми бачимо, що в нас є виснаження, і при цьому ми можемо якось діяти, щось робити, планувати, інвестувати, — пояснює Давид Цибенко.
За словами лікаря, те, що тримає українців сьогодні — це не лише впертість, а й здатність знаходити сенс у моменті болю. Проте агресія, яка часто виплескується в соціумі, — це лише зворотний бік втоми.
Коли ми бачимо людину, яка злиться, ми бачимо насправді не тільки цю злість і агресію, але й виснаження.
Пастка заморозки: чому ми відкладаємо життя
Тривалий стрес часто вмикає режим анестезії. Людина ніби завмирає, намагаючись не відчувати болю, але разом із ним зникає і здатність відчувати радість. Психіатр називає це захисним механізмом, який, проте, може призвести до апатії та депресії.
Мозок сам по собі був створений жити в хронічному стресі. Але коли ми постійно виснажені з’являється тоді апатія, в нас з’являється тоді депресія, з’являється зниження настрою.
Базові налаштування: як допомогти собі самостійно
Коли здається, що сил більше немає, лікар радить повернутися до примітивних, але життєво важливих речей. Рецепт стійкості починається не з медитацій, а з фізіології.
В першу чергу – це сон, це їжа. Їжте, будь ласка, три рази, чотири рази на добу. Важливо спати достатньо, не менше семи годин. Знаходити час для себе. В тиші з собою.
Важливо навчитися помічати себе тут і зараз. Дихання, запахи, смаки — це анкери, які не дають минулому чи майбутньому поглинути нас.
Діти війни: чому не варто брехати про ремонт
Одне з найскладніших питань для батьків — як пояснити дитині звуки вибухів. Дехто намагається пом’якшити реальність, називаючи обстріли громом чи будівництвом. Психіатр переконаний: це помилкова стратегія.
Я би дитині не брехав. Бо це в першу чергу просто про її безпеку. Дитина має знати про цю небезпеку і має розуміти, що робити в таких ситуаціях. Це не параноя, це щось важливе – ти не можеш захистити дитину у вакуумі.
Водночас лікар радить максимально зменшити тиск на дітей щодо навчання чи досягнень. Найкраща підтримка зараз — це не дорогі іграшки, а проста присутність і готовність вислухати.
Життя після травми: Золоті шви нашої душі
Чи зможемо ми колись повернутися до нормальності? Давид Цибенко використовує метафору японського мистецтва кінцугі, де розбитий посуд склеюють золотом, роблячи тріщини частиною краси.
Мій головний меседж – жити тут і зараз. Не чекати після війни. Це матиме вигляд ніби нас розбили і склеїли. Там, де склеєне, вимальовують золотом. Це те, що відбувається з людьми після травматичної події. Коли вони проходять її, в них збільшується місце для болю. І там, де склеєно, там є золото: щось цінне і важливе для кожного з нас.
Ми навчимося резонувати з миром так само, як зараз резонуємо з сиренами. Головне — не ставити життя на паузу, бо відчуття дочекатися кінця може стати головною пасткою нашої психіки.
Відкладання щастя особливо відчутне під час війни. Вікна поговорили з психологами та вияснили, як подолати страх щастя в умовах війни.
Більше відео? Ексклюзиви, інтерв’ю, смішні шортси і не лише – зазирай на Youtube Вікон. З нами затишно!