Жінки старанно виконують вправи під пильним поглядом Олесі. Дівчина у професійному спорті 8 років. Більшу частину з них присвятила саме тренерству. У рідному Маріуполі проводила заняття з фітнесу для дітей та дорослих. Втім, усе змінила велика війна.
У нас не було ні води, продукти закінчувалися і десь 22 березня почав горіти наш будинок. Це було пекло, жахіття. Я такого навіть у фільмах не бачила, — згадує Олеся Ярошенко.
Її будинок був за кілометр від заводу Азовсталь. Після понад місяця в окупації та життя у підвалі дівчина разом із рідними все ж змогла евакуюватися. Спочатку до Львова, а потім – Німеччини. Але зрештою таки повернулася в Україну. Для життя обрала місто біля моря.
— Коли я перший раз прийшла до моря, я розплакалася. Заплющила очі, слухала шум хвиль, і мені здавалось, що на якусь секундочку я опинилася вдома, — розповідає Олеся.
Тільки через рік після пережитого Олеся змогла повернутися до спорту. Тренерка організувала безкоштовні заняття для переселенок зі Сходу. Усі тут розуміють одна одну. Бо також знають, що таке життя у підвалах.
Більше — дивись у сюжеті.
До речі, Вікна до роковин полону захисників та захисниць підготували для тебе матеріал, який складається з двох блоків. Перший — хронологія битви за Маріуполь, зокрема боїв за Азовсталь.
У другому ми поспілкувалися з прес-секретаркою Асоціації родин захисників Азовсталі та колишньою командиркою прес-служби полку Азов Маріанною Хомерікі.