Українські військові — наша надія на перемогу та світле майбутнє. Але є ті, хто дарує надію самим захисникам та підтримує їх у годину скорботи.
Військові капелани так само на передовій і піклуються про духовний стан армії. А їхні задачі набагато важливіші, ніж здається на перший погляд.
Про капеланську службу в ЗСУ розповів кореспондент Управління комунікацій командування Сухопутних військ Сергій Антонов.
Як військові капелани втішають та дають надію нашим захисникам
У 2021 році в Україні офіційно ухвалили проходження служби на посаду військового капелана. Але священники супроводжували військових ще десять років тому, коли війна тільки-но починалася.
Служба капелана суттєво відрізняється від солдатської, говорить отець Сергій, військовий капелан частини на Сумщині. До цього він був священнослужителем у греко-католицькій церкві Ужгорода.
Він майже два роки служить у Збройних силах. Проходив службу на Київщині, Харківщині, а також на Чернігівському та Запорізькому напрямках.
За модель військового капелана в Україні взяли канадський та американський приклад. Саме в них основне правило полягає в тому, що служителі Бога не носять зброї. Для цього в капелана є помічник, який і виконує цю функцію, розповідає Сергій.
У бригадах, які дислокуються довгий проміжок часу на певній території, створюються спеціальні духовні центри. Вони універсальні й для кожної віри організовуються відповідним чином.
Воїни потребують сповідей та розмов зі священником, а у війську є багато побожних чоловіків та жінок.
— Для них важливо сповідувати свою віру. Дуже важливо, що поруч була людина, яка може задовольнити духовну потребу у сповіді або літургії, — каже отець Сергій.
Найгірше, з чим ти стикаєшся тут як священнослужитель і капелан, це смерть. Дуже непросто, коли ти співаєш з людиною службу, а через кілька днів вона віддає життя за батьківщину і ти їдеш на її поховання.
Капелан додає, що під час відвідування лікарень йому буває важко знаходити відповіді на запитання військових. Деколи він має правильні слова, а інколи треба просто бути поруч і дати людині висловитися.
Окрема робота — розв’язання щоденних побутових проблем бійців або цілих бригад. Наприклад, ремонт машини чи придбання генератора. Отець Сергій запевняє, що церкви намагаються допомогти всім, чим можливо.
Військовий капелан Олександр родом з Теплодару на Одещині, вдома у нього дружина та двоє дітей. Та він не міг залишити без духовної підтримки військових. Каже, що найважче — це прощатися з родиною після відпустки та повертатися на позиції.
— Зустріч з родиною — це легко. Важче повертатися назад. Я маю бути на позитиві та веселим, але цей момент дуже тяжкий. Хтось один починає плакати, й потім я разом з ним, — розповідає він про прощання з дітьми.
Враховуючи умови, капелани можуть правити службу за спрощеною схемою, навіть на ящиках з набоями, а всі церковні реліквії в них у зменшеному варіанті.
Не всі воїни наважуються почати говорити з капеланом, тож священнослужителі підходять до військових та самі заводять розмову. Їм часто не вистачає розради, тому капелани мають бути її джерелом на позиціях.
Питання, яке військові ставлять капеланам найчастіше — чи не гріх вбивати ворогів?
— У нас у війську навіть немає такого терміну. Український воїн — не вбивця, а захисник. Навіть якщо нищить особовий склад ворога, то робить це з іншого мотиву, в межах закону. Тому вони не мають відчувати провину, — впевнений Олександр.
Але у будь-якому разі іноді бійці сумніваються і бояться, що за це їх чекає пекло.
— Моя задача як капелана — показати, що згідно з Біблією це не є гріхом. Ба більше, це наш обов’язок як чоловіків і держави, робити це і захищати свої сім’ї.
Дехто втрачає віру в Бога після пережитих жахів війни. Ми розпитали у священника та капелана, чому можна втратити віру на війні та як цьому запобігти.
Більше відео? Ексклюзиви, інтерв’ю, смішні шортси і не лише – зазирай на Youtube Вікон. З нами затишно!