Діти та війна: як втрачене дитинство вплине на майбутнє та як батьки можуть допомогти малечі

Богдана Макалюк журналістка сайту
Дитинство під час війни: як війна вплине на майбутнє дітей

Ми усі помічаємо, як швидко зараз подорослішали українські діти. Багато з них ходять лише в перший клас, але вже збирають кошти для ЗСУ. Вони знають правила безпеки при обстрілах, що робити у разі оголошення повітряної тривоги. А старші діти допомагають батькам піклуватися про менших братиків і сестричок.

Шкода, що дитинство забрала війна, діти проводили багато часу у темряві під час відключень світла та могли не ходити до школи чи садочку. Але малеча завжди може бачити позитив, тому навіть у сховищах діти грають в ігри та співають пісень.

Вікна поговорили з дитячою психологинею Іриною Прожейко про те, як дитинство під час війни може вплинути на дітей у майбутньому та як батьки можуть допомогти своїй малечі.

Дитинство під час війни

Психологиня каже, що війна не скасовує дитинство.

— Ми бачили фото дітей, які їздять на санчатах у Бахмуті, в бомбосховищах грають в шахи, співають пісень, розчісують волосся лялькам, читають книги. Дитинство не таке, як у мирний час, але воно є. 

У різному віці дитина має різну провідну діяльність — те, чим вона займається більшість часу: емоційне спілкування з дорослими у немовлят, гра — в дошкільному віці, навчальна діяльність — у шкільному. Саме ці прояви ми й бачимо у діток навіть зараз, — розповідає Ірина.

Вона пояснює, що діти мають високий рівень адаптивності та стресостійкості. Тож не можна стверджувати на всі 100%, що війна сильно вплине на дітей. 

— Ми не виключаємо, що буде присутній страх раптового настання чогось поганого, гіперреакція на гучні звуки, страх смерті тощо. Я рекомендую батькам на цьому етапі розмовляти з дітьми.

Якщо бачите проблему, то звертатися до спеціалістів. Виявлення проблеми на початковому етапі не дасть їй вкоренитися, — каже психологиня.

Як це може вплинути на дитину у дорослому житті

Експертка пояснює, що високий рівень адаптивності стане причиною набуття навичок дітей воєнного часу. Наприклад, зараз багато дітей покинули свій дім, дорогоцінні іграшки та речі, не здійснили свої заплановані поїздки тощо.

— Які якості може мати дитина в майбутньому?

Не прив’язуватися до речей (дім — там, де ти), не відкладати все на потім, швидко пристосуватися до нового оточення та життя, — пояснює психологиня.

Також ці діти більше цінуватимуть родину, друзів та взаємини з ними. Але не можна сказати точно, що у дорослому віці вони не компенсуватимуть втрачене дитинство. Можливо, хтось усе-таки захоче поїхати у ту зірвану поїздку до Діснейленду.

Про дітей, які беруть на себе відповідальність дорослих

Зараз багато дітей можуть відповідати за свої менших братиків чи сестричок або допомагати батькам у їхній роботі. Так вони беруть частину відповідальності на себе. Ірина Прожейко каже, що діти надають значення всім подіям, які трапляються в їхньому житті. 

— Факт відповідальності, яка не збігається з віковими нормами дитини, вплине на формування у неї картини світу.

Якщо діти беруть відповідальність батьків, то як наслідок — не отримують від дорослих відчуття безпеки та опори. 

Раннє дорослішання не завжди означає, що у людини буде погане майбутнє, але може бути присутньою внутрішня тривога та турбота, — продовжує психологиня.

За її словами, діти можуть перенести сценарій свого раннього дорослішання у доросле життя. Людина вважатиме, що всі від неї залежать (діти, сім’я), тягнутиме на собі всіх рідних. Матиме тривогу за роботу та дохід, бо саме це дає змогу про всіх піклуватися.

У дорослому житті така людина не захоче напружувати когось своїми проблемами, адже просто не знатиме, як це — довіряти та мати поруч дорослого, який підтримає. 

— На жаль, пригнічення почуттів також є невіддільною часткою таких людей. Найбезпечніше місце для них — вони самі. Довіра та безпека вибудувані неправильно, — розповідає експертка.

Як це може вплинути на якість батьківства у майбутньому

Ірина каже, що втрачене дитинство може вплинути на якість батьківства. Треба створити сім’ю, а її основа — це любов та довіра. Тим часом у таких дітей може бути складно з почуттями.

— Любов — це не тільки тоді, коли ти турбуєшся про когось, а й турбота у відповідь. Приймати турботу або увагу від інших складно таким людям. Це підвищує внутрішню тривожність, бо людина старатиметься більше дати у відповідь та відповідати своїм уявленням, — пояснює Ірина.

За її словами, тривожні батьки виховують тривожних дітей. Гіперопіка — це різновид патологічного виховання, і це все може вплинути на батьківство.

Як можуть батьки допомогти дитині

Війна принесла дітям відчуття втрати довіри та тривогу. А базова довіра до світу формується ще з перших днів життя. Новонароджений малюк уже починає усвідомлювати, чи безпечний цей світ, чи можна довіряти людям. Коли мама завжди поруч і реагує на плач, малюк відчуває довіру до світу. Зараз, на жаль, це може бути втрачено.

Тож Ірина Прожейко каже, що саме батьки можуть бути гарантами підтримки довіри дітей до світу. Треба бути завжди поруч. Показати, що життя змінилося, але дитина може довіряти батькам та собі. 

Робити це можна через розмови, треба чесно відповідати на запитання.

— Розмови вести згідно з віком дитини. Дошколярикам можна передавати сенси через казки, з більш дорослими дітьми — вести відверті розмови. 

Поради найпростіші, але вони дієві: говорити правду, обіймати дітей, вислуховувати дитину та давати можливість прожити свої емоції. 

Це можна робити через розмови чи малюнки. Якщо сумно — намалювати цей сум та обговорити. Можливо, вилити його через спів, виліпити страх з глини тощо. 

Відповідати треба тільки на ті запитання, які ставить дитина, щоб не нав’язати їй свої власні страхи.

— Я завжди говорю, що тільки дорослий, який має власний ресурс, зможе повноцінно дати цей ресурс своїй дитині. Тому треба прислуховуватись до себе, долати свої внутрішні страхи та упередження та шукати так звані місця сили. Адже виховання дитини, а особливо в такий непростий час, потребує неабияких сил, — наголошує Ірина Прожейко.


Зараз деякі діти втратили своїх батьків на фронті чи під час обстрілів, тож ними опікуються дідусі та бабусі. Раніше ми розповідали, як виховувати дитину-сироту дідусям та бабусям.

А ще у Вікон є свій Telegram-канал. Підписуйся, аби не пропустити найцікавіше!