Ліна Костенко — немов буря в українській літературі. Вона не пише, щоб сподобатись, а щоб говорити правду, навіть коли це боляче.
Її вірші — це крик і ніжність водночас: про кохання, втрати, війну і свободу, яку ніхто не віддає дарма.
Кожне її слово змушує серце тремтіти і пам’ятати: Україна — і наша земля, і її нескорений дух.
До 96-ого дня народження поетеси — її найкращі вірші про Україну.
Ліна Костенко: вірші про Україну
Найгостріші вірші про Україну Ліна Костенко написала після 2022. Україна в них — це живий організм, що стогне від болю, але не падає на коліна.
Вона пише про страх і смерть, і водночас про нескорену гідність і ту любов до землі, яка робить людей безстрашними, а героїв — безсмертними.
Її слова різкі, як лезо: вони ріжуть байдужість, змушують відчувати кожен день війни — як втрату, як подвиг, як надію.
Кожен рядок Ліни Костенко — це молитва і крик, і прокляття агресору, і обіцянка: Ми вистоїмо, бо ми — Україна!
Усе моє, все зветься Україна
Буває часом сліпну від краси.
Спинюсь, не тямлю, що воно за диво, –
оці степи, це небо, ці ліси,
усе так гарно, чисто, незрадливо,
усе як є – дорога, явори,
усе моє, все зветься – Україна.
Така краса, висока і нетлінна,
що хоч спинись і з Богом говори.
***
Підкрадається лихо нечутними кроками.
Але раптом зненацька зупиниться мить.
Почорніє село обгорілими кроквами.
І на білому світі війна загримить.
Захлинаються кров’ю і димом світанки.
Вигинає імперія хижий хребет.
По дорогах повзуть розчепірені танки.
Причаїлася свастика в літері Zet.
А ще світяться хатки в зимовій завії.
Ще не знає ніхто, що йому на роду.
Лиш над Києвом очі святої Софії
спопеляють навіки новітню орду.
***
Ця ніч була загрозлива і темна.
І так хотілось тиші і тепла!
А вибух був — як жовта хризантема,
що на пів неба раптом розцвіла.
Струснуло стіни і двигтіло довго ще.
Сирени вили, блискало на склі.
То що — тікати? Бігти в бомбосховище?
А не діждав би фюрер у кремлі!
Хай сам боїться — він уже вчорашній.
Посіють бомби — ненависть пожнуть.
Сирени виють. А мені не страшно.
Хто не тікав, того не доженуть.
***
Розп’ято нас між заходом і сходом.
Що не орел — печінку нам довбе.
Зласкався, доле, над моїм народом,
щоб він не дався знівечить себе!
***
Спинюся я
і довго буду слухать,
як бродить серпень по землі моїй.
Ще над Дніпром клубочиться задуха,
і пахне степом сизий деревій.
Та верби похилилися додолу,
червоні ружі зблідли на виду,
бо вже погналось перекотиполе
за літом —
по гарячому сліду…
Ліна Костенко: найкращі вірші про Україну
Я прощаюся з рідним краєм
у мовчанні, в побожній тиші…
Вечір сонце пшеничне розкраяв
і окраєць над полем залишив.
Сонце, сонце, освітлюй тіні!
Не заходь, почекай хвилину!
Я ще раз
у твоєму промінні озирнусь
на свою батьківщину.
***
Небо в огні, мов палка любов,
Під ним наш край – безмежний, знову живе.
На стрілах дум, на полях словес,
Моя Україно, ти в кожному з нас!
***
Ще трохи, трохи — й зацвітуть морелі,
і облетять, як сон кореневищ.
Війна малює кров’ю акварелі.
Її палітра — попіл пожарищ.
Її пейзаж — руйновище кварталів.
Порожніх вулиць вицвіла пастель.
Хіба що десь крізь стогін з-під завалів
якийсь тюльпанчик раптом проросте.
***
І жах, і кров, і смерть, і відчай,
І клекіт хижої орди,
Маленький сірий чоловічок
Накоїв чорної біди.
Це звір огидної породи,
Лох-Несс холодної Неви.
Куди ж ви дивитесь, народи?!
Сьогодні ми, а завтра – ви.
***
Це ж треба мати сатанинський намір,
чаїть в собі невиліковний сказ,
щоб тяжко так знущатися над нами,
та ще й у всьому звинувачувати нас!
Читай також: Україна вперше звучить достойно: відверте інтерв’ю Ліни Костенко Сергію Жадану.
Більше відео? Ексклюзиви, інтерв’ю, смішні шортси і не лише – зазирай на Youtube Вікон. З нами затишно!