Одним із найважчих злочинів, які вчиняє Російська Федерація проти українського населення, є сексуальне насильство повʼязане з конфліктом, скорочено — СНПК.
Для тих, хто залишається в окупації, звернення до українських правоохоронців може бути небезпечним. А ті, хто опиняються у відносно безпечному середовищі, бояться, що звернення до поліції нічого не дасть.
Через страх осуду, а також стереотипи щодо людини, яка пережила цей досвід, і щодо роботи поліції та інших правоохоронних органів, тисячі подібних справ замовчуються.
Коли людина наважується говорити, розслідування можуть тривати роками. Чому все не так швидко, як того хотілося б?
Вікна-новини запитали це у керівниці другого відділу управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення у кримінальних провадженнях про злочини, пов’язані із сексуальним насильством, Департаменту протидії злочинам, вчиненим в умовах збройного конфлікту, Офісу Генерального прокурора Ольги Чекирди.
Що потрібно робити, якщо ти пережив (-ла) такий досвід та як змінився підхід до розслідування подібних справ в Україні, читай далі у матеріалі.
Кількість випадків СНПК та їхнє розслідування
— Чи є в Офісу Генпрокурора статистика кількості тих, хто пережив СНПК?
— Що стосується кількості справ, то ми можемо апелювати тільки числом звернень щодо цивільних осіб. Щодо військових — ведеться окрема статистика, яка публічному розголошенню не підлягає.
Від початку повномасштабної військової агресії Російської Федерації прокурори зафіксували 368 фактів сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом. З них 136 фактів стосуються чоловіків, 232 — жінок і 19 — щодо неповнолітніх, 18 дівчат і один хлопчик.
— Як класифікуються злочини СНПК з правового погляду?
— В Кримінальному кодексі України є окремий розділ, який передбачає кримінальну відповідальність за кримінальні правопорушення проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку.
Насильницькі дії сексуального характеру, які вчинялись під час збройного конфлікту, до жовтня 2024 року кваліфікували за статтею 438 Кримінального кодексу України, як порушення законів та звичаїв війни.
Всім відомо, що з 9 жовтня 2024 року ця стаття з імплементацією Римського статуту змінила назву на воєнні злочини. Поряд з цим в Кримінальному кодексі додано нову статтю 442 з позначкою 1. Це злочини проти людяності, зокрема — насильницькі дії сексуального характеру.
Але для кваліфікації злочинних дій за статтею 442 з позначкою 1 Кримінального кодексу України, тобто як злочину проти людяності, необхідні основні маркери — це системність та широкомасштабність.
Ці поняття нам пояснюються в міжнародному гуманітарному праві. Широкомасштабність — це напад з великою кількістю жертв, а системність — це здійснення таких дій регулярно.
Тому наразі всі дії, пов’язані із сексуальним насильством під час конфлікту, кваліфікуються за статтею 438 Кримінального кодексу України, але під час проведення досудового розслідування кваліфікація може змінитися на злочини проти людяності.
Якщо сексуальне насильство вчинене на території, де не ведуться бойові дії або навіть і ведуться, але відсутній спеціальний суб’єкт, тобто військовослужбовець Збройних сил РФ або учасник незаконних формувань, таке діяння має бути кваліфіковане як загальнокримінальний злочин.
Наприклад, зґвалтування жінки під час окупації військовослужбовцем Збройних сил Російської Федерації чи учасником НЗФ буде мати такі елементи, як наявність збройного конфлікту та спеціального суб’єкта. Такі діяння кваліфікуються за статтею 438 Кримінального Кодексу України як воєнний злочин.
Якщо за цих же умов, але ми змінюємо тільки один елемент — це буде суб’єкт і він не буде мати жодного відношення до Збройних сил Російської Федерації, то кваліфікація буде за розділом правопорушення проти статевої недоторканності особи, а саме за статтею 152 Кримінального кодексу, тобто зґвалтування, — пояснює Ольга Чекирда.
Як збирають докази вчинення сексуального злочину
— Я свідома того, що, напевно, одна із найважчих частин — це збір доказів. Особливо, якщо ми говоримо про терміни давності. Можете, будь ласка, розповісти детально про це та роль судмедекспертизи в процесі розслідувань таких справ?
— В Україні СНПК визнано воєнним злочином без строку давності. Тобто час не обмежує людину в поданні заяви.
Так, до нас досі продовжують звертатися потерпілі, які пережили насильство у 2014-2015 роках на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей.
Що стосується збору доказів, то це дійсно важка і складна тема. Ключовим для нас є показання потерпілої особи. Її інформація — це наша зброя.
Саме потерпілі надають ту неоціненну інформацію щодо особи злочинця та фактичних обставин вчинення злочину. Що стосується доказів, то кожна справа унікальна і підхід до розслідування має бути індивідуальним, — додає представниця Офісу Генпрокурора.
Є докази, які слідчі збирають в обовʼязковому порядку. Інколи доводиться збирати й специфічні, коли того вимагає справа.
Інша важлива частина розслідування — шляхи отримання інформації про вчинення злочину. Окрім звернення потерпілої до правоохоронців чи громадських організацій, прокурори самостійно моніторять згадки СНПК в мережі чи ЗМІ.
— Що стосується судово-медичної експертизи, то наразі змінено підходи в роботі з вразливою категорією осіб.
Доцільність проведення таких експертиз є не на часі, враховуючи те, що між подією злочину та призначенням експертизи проходить значний проміжок часу й ми можемо травмувати особу і жодних доказів, які будуть корисними для справи, не отримаємо, — додає Ольга Чекирда.
За її словами, наразі більш популярним та важливим є проведення судово-психологічної експертизи, де правоохоронці надають зібрані докази експерту-психологу.
Він встановлює травмування особи саме від цих подій, які досліджуються в кожному кримінальному провадженні.
Деякі експерти судово-психологічної експертизи навіть визначають суму збитків, з якою потерпіла може звертатися в межах кримінального провадження з цивільним позовом до свого злочинця і відшкодовувати кошти.
Чому розслідування СНПК тривають довго?
— Зважаючи на те, що злочини СНПК вчиняються військовослужбовцями РФ, які перебувають на ТОТ, або вже повернулися до Російської Федерації, на які труднощі натрапляє слідство щодо ідентифікації підозрюваних у цих справах і їхнього притягнення до відповідальності?
— Оскільки деякі злочини вчинялись в балаклавах, тобто в умовах неочевидності, це дійсно одна з найскладніших частин розслідування.
Як би потерпіла особа не хотіла гарно описати свого кривдника, вона це просто не може зробити. В такій ситуації будь-які дрібниці, які згадає потерпіла особа і повідомить нам, будуть на вагу золота.
І за три роки війни є певні бази, якими користуються правоохоронці.
Ні для кого не секрет, що дипломатичні відносини з державою-агресоркою в нас розірвані. І правопорушники можуть переховуватися на тимчасово окупованих територіях України, або ж на території Росії.
Вказане вище робить неможливим фізичне затримання і перешкоджає повідомленню про початок кримінального провадження і змісту підозри. Разом з цим зрозуміло також, що особа, яка вчинила злочин, воліє не відповідати за нього.
За таких умов бездіяльність держави в правовому вимірі засвідчила б неспроможність виконувати її основні функції захисту суверенітету і територіальної цілісності. А забезпечення основного завдання кримінального провадження — щоб кожен, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини.
Саме тому можливість здійснення спеціального досудового розслідування у кримінальних правопорушеннях за фактами вчинення воєнних злочинів, зокрема і СНПК, є шляхом для забезпечення невідворотності визначеної законом відповідальності, — пояснює представниця Офісу Генерального Прокурора.
Зокрема, вона має на увазі розслідування in absentia, тобто які можуть здійснюватися за відсутності підозрюваного.
— Повертаючись, напевно, до нашого першого запитання: чому все не так швидко? Які чинники також впливають на тривалість процесу розслідування?
— Тут кілька причин.
- Готовність потерпілої особи бути учасником (-цею) кримінального провадження.
- Перебування особи за кордоном — це перешкоджає проведенню слідчих дій разом з потерпілими. ʼ
- Ідентифікація злочинця — цей процес інколи може тривати кілька років.
— А як стосовно суспільного резонансу? Як цей фактор впливає на розслідування?
— Суспільний резонанс дійсно впливає і не завжди — в кращу сторону. З одного боку, це певна сатисфакція потерпілої особи, як це було після деокупації Київської області. Ми побачили чимало інтервʼю з потерпілими, в тому числі й від СНПК.
Привернення уваги міжнародної спільноти до воєнного конфлікту та залучення громадських організацій для надання потерпілим допомоги — це дійсно важливо.
Але не треба забувати: коли вчиняється злочин, потерпіла особа втрачає відчуття контролю над ситуацією, вона не відчуває безпеки. Це якраз про умови окупації.
Мені здається, надмірна увага до конкретного злочину може зіграти злий жарт. Не лише з потерпілою особою, але й з найближчим її оточенням, вплинути на приватне життя людини.
Про це можуть не задумуватись, але на певний час потерпіла особа, члени її сім’ї внаслідок пережитого стають публічними. Чи готові вони до цього? Зазвичай, ні.
Тому, на мою думку, така увага до справи може відобразитися і на досудовому розслідуванні, і судовому розгляді. Це правда.
— Як я зрозуміла, ми не можемо зараз говорити про те, наскільки велика “тіньова” кількість випадків СНПК, про які не говорять.
Але, на вашу думку, що може зробити правоохоронна система України, Офіс Генпрокурора, щоб все-таки заохотити людину говорити про це, попри всі труднощі?
— Будемо чесними з собою та глядачами: реальна кількість випадків СНПК в декілька разів більша за ту, що наразі підтверджена.
На це впливають не лише масштаби злочинів та окупація — це і недовіра до правоохоронних органів.
Офіс Генерального прокурора має спеціалізований підрозділ, який займається злочинами, пов’язаними із сексуальним насильством під час конфлікту. Він став своєрідним локомотивом змін. Система роботи з потерпілими особами з моменту повномасштабного вторгнення кардинально змінилась.
Це не тільки відмова від проведення судово-медичної експертизи, про яку ми вже зазначали. Найголовніше — ми не сприймаємо людину як джерело інформації.
Вона перебуває в центрі досудового розслідування і ми чекаємо, коли вона буде готова розповісти нам свою історію без прискорення цього процесу. І в когось ця сила зʼявляється за місяць роботи з психологом, а комусь треба десять років.
Тепер цей підхід — про адаптацію до особистості потерпілих, повагу до їхньої унікальності, пріоритетність безпеки, здоров’я та гідності потерпілих, забезпечення інклюзивності та відсутності дискримінації, заборона стигматизації.
Наша найкраща реклама — це репутація довіри. І дуже цінно, що тепер до нас скеровують потерпілих не тільки громадські організації, а й безпосередньо ті особи, які пережили сексуальне насильство.
Хочу піти у поліцію: чого чекати?
— Змоделюймо ситуацію: я наважилась і прийшла до правоохоронців, розповіла про пережите сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом. Що буде далі?
— Правоохоронці приймають заяву про вчинення злочину. За вказаними фактами слідчий прокурор вносить відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
Потім розпочинається досудове розслідування, заявнику (-ці) надається витяг з єдиного реєстру. Надалі, в разі виявлення бажання потерпілої особи, вона може отримати соціальну, юридичну, медичну допомогу, в тому числі й психологічну.
Потім визначається зручний час і конфіденційне місце для проведення слідчої дії та допиту.
Під час проведення слідчої дії, за погодженням з потерпілою особою, прокурори залучають їй психолога та представника потерпілої особи, тобто адвоката.
Бажано допит проводити із застосуванням відеофіксації, оскільки надалі, якщо судді, який розглядатиме справу, буде достатньо перегляду відеодопиту під час судового засідання, потерпіла особа не буде давати показання безпосередньо в суді.
Допит відбувається як процесуальне інтерв’ю, модель PEACE. Враховуючи вразливість потерпілих від злочинів СНПК, підготовка до допиту слідчого прокурора відбувається завчасно. В тому числі заздалегідь визначаються питання, які ставлять посадові особи.
Ця підготовка потрібна і для того, щоб не викликати особу кожного тижня на допит та не уточнювати ті чи інші обставини.
Правоохоронці забезпечують конфіденційність постраждалим для того, щоб особа почувала себе більш захищеною в кримінальному провадженні. Наприклад, зміна анкетних даних: прізвища, ім’я по батькові, дати та місця народження, місця проживання.
Але підкреслюю: це робиться тільки в межах кримінального провадження, без виготовлення нових документів на особу.
Після отримання показань потерпілої особи починається робота із встановленням особи злочинця, його ідентифікація. Якщо особа злочинця встановлена, правоохоронці готують повідомлення про підозру.
Слідчі збирають інші докази, в тому числі призначають необхідні експертизи. Після зібрання всіх можливих доказів справа скеровується до суду загальної юрисдикції. Тривалість підготовчого судового провадження не визначена.
Місцевий суд ухвалює рішення щодо можливості подальшого судового розгляду і виносить ухвалу про призначення справи до розгляду.
За клопотанням потерпілої особи цей етап може відбуватись без її участі. Під час судового розгляду суд може викликати потерпілу особу для допиту.
— Інша ситуація: під час того, що я пережила, не було фактичного проникнення статевим органом і я не впевнена, чи це було насилля. Можете сказати, коли мені варто звертатися до правоохоронних органів?
— Якщо особа вагається, чи було СНПК, чи ні, і наразі не бажає іти до правоохоронних органів, варто звернутися до громадських організацій, які надають допомогу людям з подібним досвідом.
Це, зокрема, Ла Страда Україна, Фонд сімʼї Андреєвих тощо, — наголосила Ольга Чекирда.
Раніше ми детально розбиралися, чи дійсно можливо засудити верховне керівництво Росії за воєнні злочини проти України: відповід на це запитання шукай в нашому іншому матеріалі, за посиланням.
Більше відео? Ексклюзиви, інтерв’ю, смішні шортси і не лише – зазирай на Youtube Вікон. З нами затишно!