За товстими бетонними стінами та під напругою тисяч мегаватів працюють ті, чия місія — тримати у спокої атомну стихію. Інженери щодня приймають виклики та не мають права на помилку. Їхня робота — це постійне фізичне й емоційне виснаження та велика відповідальність.
Таких людей ти зазвичай не побачиш у заголовках новин. Проте вони працюють для нас, щоб у нас було світло і тепло в оселях. Серед них й переселенка з Енергодару Марина Бодрова, що наразі працює інженеркою у філії НТЦ АТ НАЕК Енергоатом. Сьогодні мова саме про неї.
Мені вдалося записати інтерв’ю для vikna.tv. з фахівчинею, яка працювала на атомній станції в Енергодарі. Як це — працювати у серці атомної станції та що насправді означає професія інженера, читай наш ексклюзив.
Цей матеріал є частиною спецпроекту Вікон за назвою Невидимі жінки. У ньому ти знайдеш історії українок, чия праця часто залишається в тіні — шахтарок, працівниць авіапідприємств, машиністок, реабілітологинь, науковиць. Говоримо про героїнь нашого часу в тилу.
Від дитячих мрій до дорослого життя
Ще з дитинства малеча цікавиться певними видами занять, і саме це іноді значно впливає на їх дорослий вибір у майбутньому.
Проте це не про нашу героїню. Кожне літо Марина проводила час у бабусі в селі. Їй подобалося доглядати за худобою. Саме тому вона уявляла, як у майбутньому буде лікувати свійських тварин та стане лікарем ветеринарної медицини. Але усе-таки у дорослому віці свідомо обрала професію інженерки.
Ключову роль відіграло те, що ми жили у місті-супутнику Запорізької АЕС та ТЕС. Значна частина молоді пов’язувала своє майбутнє з енергетикою.
Марина при вступі до університету обрала технічний напрям, а саме спеціальність Фізичне матеріалознавство. А також захистила дипломну роботу, у якій йшлось про неруйнівний контроль обладнання АЕС.
Трудова династія на Запорізькій АЕС
Робота інженером на атомній станції є чи й не найскладнішою у світі. Проте Марина не побоялася труднощів та вирішила продовжити трудову династію.
Після закінчення університету пішла працювати на Запорізьку АЕС у службу контролю металу та обіймала посаду дефектоскопіста. Батьки не були проти рішення доньки.
Моя сімʼя також працювала на Запорізькій АЕС: батько був електрозварювальником, мама — електрослюсарем.
І досі Марина памʼятає свій перший робочий день, неначе це було вчора.
Спочатку робота фахівчині полягала у виконанні контролю за обладнанням та трубопроводами АЕС. А пізніше Марина стала інженером-технологом групи неруйнівних методів контролю.
Фото: Unsplash
Інженерка каже, що колектив був здебільшого чоловічим. Проте були й жінки.
— Мені пощастило потрапити до професіоналів своєї справи, які охоче поділилися досвідом із молодим поколінням, підтримували та надихали на удосконалення знань та практичних навичок.
Якщо й доводилося інколи стикатися зі стереотипами з боку чоловіків, то Марина завжди реагувала на це з усмішкою.
Все завжди стає на свої місця під час виконання робочих завдань, де ти показуєш свій професійний рівень.
Марина також розповіла, що жінки іноді навіть краще працюють. В її підрозділі жінка була заступником керівника служби з технології. Серед дефектоскопістів та інженерів теж багато висококваліфікованих фахівців.
Фото: надано Мариною
Жінці подобалося працювати на Запорізькій АЕС, проте усе перекреслило 24 лютого 2022 року. У перший день повномасштабної війни Марина разом з сімʼєю була вдома та весь день не відходила від телевізора.
— До останнього сподівалися, що окупанти не дійдуть до Запорізької АЕС.
Нашу родину тримали в увʼязненні
З початку березня 2022 року по лютий 2024 року жінка разом з сімʼєю перебувала в окупації. У середині лютого 2024 року Марія та її чоловік спробували виїхати з ТОТ на підконтрольну Україні територію. Але ціна рішення виявилася завеликою.
Під час перетину кордону з РФ нашу родину затримали спецслужби та тримали в ув’язненні до початку березня 2024 року.
Згодом Марині, на щастя, вдалося виїхати у безпечне місце. Нині інженерка у безпеці, втім, в окупації рідний дім, близькі люди та станція.
Усе залежить від термінів
Зараз фахівчиня працює інженеркою у філії НТЦ АТ НАЕК Енергоатом у Києві.
Дякую керівництву компанії, що маю змогу продовжити роботу в енергетичній сфері.
Марина впевнена, що саме завдяки досвіду роботи на Запорізькій АЕС їй вдається якісно виконувати посадові обов’язки на новому робочому місці.
Проте, якщо з часом відбудеться деокупація українських земель, то Марина планує усе-таки повернутися додому та знову працювати на Запорізькій АЕС.
Я вважаю, що своїм досвідом принесу більше користі там, ніж тут.
— Якщо ситуація залишиться без змін, буду намагатися влаштовувати своє життя на новому місці.
А про свою роботу Марина так: не втратила своєї актуальності, тож рівень знань у різних аспектах атомної енергетики планує тільки збільшувати.
Ризики під час роботи
Проте, звісно, існують і певні виклики у роботі інженера. Марина каже, що під час роботи на майданчику Запорізької АЕС ризикувала дістати опромінення.
Утім, у разі дотримання правил радіаційної безпеки ймовірність опромінення дуже мала.
Справа життя
Є у Марини й хобі: кінологія. Вона багато часу проводить поряд із тваринами. Та навіть є суддею з екстер’єру за окремими породами Кінологічної Спілки України. Також Марина має розплідник неаполітанських мастифів Coure Carino.
Фото: надано Мариною
На жаль, на період воєнного стану розплідник тимчасово припинив племінну діяльність.
Проте інженерка вірить у найшвидшу перемогу й можливість жити й працювати у вільній Україні.
Раніше ми розповідали, що буде, якщо вибухне Запорізька АЕС.
А ще у Вікон є крутий Telegram та класна Instagram-сторінка.
Підписуйся! Ми публікуємо важливу інформацію, ексклюзиви та цікаві матеріали для тебе.