Життя кожної людини складається з дрібних пазликів. Деколи вони губляться, а часом якась важлива деталь від великої картини може знайтись у найбільш несподіваний момент.
Український співак та автор пісень Роман Скорпіон колись втратив важливу частину свого життя — батьків, але старанно вибудовував свій орнамент на карті світу, піклуючись про рідних братів та сестер, шукаючи себе в музиці та займаючись волонтерством.
Зараз митець ділиться, що не вистачає йому хіба що одного у власній картині — перемоги України. Та водночас він продовжує доповнювати її майбутнє зображення.
Про свій непростий шлях до улюбленої справи, перше знайомство з народними мотивами, любов як основу життя й творчості, а також про невіддільні частини своєї особистості — родину та благодійність — Роман Скорпіон розповів в ексклюзивному інтерв’ю Вікнам.
Яку пісню ви можете пригадати з дитинства, яку вперше почули?
— Я виріс в селі й мама нас завжди брала в поле.
Коли була сильна спека, вони із жінками відпочивали під деревом та завжди співали різні пісні. Серед них було дуже багато народних.
Найбільше я запам’ятав Ой у вишневому саду і Час рікою пливе, а ще така з рядками: “Фіть-тьох-тьох-тьох, ай-ай-ай-ох, там соловейко щебетав”.
Коли з’явилось перше тяжіння до музики? Можливо якось посприяло виховання у родині чи захоплення рідних?
— Тяжіння до музики в мене було з самого дитинства, але я б не сказав, що мені це прищеплювали.
Коли мама з жінками в полі співали, я теж починав, то мені казала бабця: “Романе, не вий!” (сміється, — ред.) Але я їх не слухав і співав все одно.
Коли я вже пішов у дитсадок, то брав участь у всіх виступах. Це мені дуже подобалося. Я відчув, що сцена — то моє.
Наскільки мені відомо, ви рано втратили батьків та стали опорою для своїх братів та сестер. Розумію, що це може бути складно обговорювати, але можливо ви могли б поділитись, як тоді знайшли у собі сили рухатись далі?
— Я не міг вчинити інакше. Або ми мали займатися братами та сестрами, або їх забрали б у дитячий будинок.
Ми сказали, що ніколи нікого не віддамо й моя старша сестра взяла офіційне опікунство над молодшими. А я заробляв гроші, аби їм допомагати.
Цей час, поки ви піклувались про рідних, якою була ваша кар’єра? Чи завжди вона була пов’язана з музикою?
— В той момент я брався за будь-яку роботу, аби тільки заробити гроші.
Позаяк сцена була для мене пріоритетом, то всі мої підробітки були пов’язані із творчою професією.
Як ведучий, я вів корпоративи, Дні народження і т.д. Робив все для того, щоб заробляти гроші та допомагати сім’ї.
Ви пам’ятаєте як написали свою першу пісню? Якою вона була та процес її створення?
— Ці процеси дуже спонтанні. Я можу просто гуляти й до мене прийде натхнення. Це може статися, коли їду в машині або щось готую.
Ніколи не передбачиш, звідки це натхнення прийде. Але найголовніше — його не впустити та вчасно записати все те, що ти відчуваєш і про що ти хочеш сказати.
Я зауважив таке спостереження: чим більше я розслаблений — тим легше мені пишеться.
Буває, я приходжу в спортзал, після тренування в мене зникає все напруження, зайву енергію я викидаю, і тоді я можу легко написати пісню, або дві чи три.
У вашій творчості можна прослідкувати дуже романтичну тематику. Чому, як пишуть класики, “всі пісні про кохання”? Та що вас на них надихає?
— Так, всі пісні про кохання. Я романтик, але це не означає, що коли я пишу пісні про кохання, то я в цей момент обов’язково закоханий.
Я можу бути не закоханим, але все одно мріяти та переживати ті чи інші почуття. Або я можу бути закоханим і про це не говорити — так теж буває.
Кожна пісня — це певний період в моєму житті.
Або я описую історії життя людей, за якими я спостерігаю. Це кожного разу по-різному і немає основного сценарію, як я пишу пісні про кохання.
Під час повномасштабної війни я пишу про те, що ми переживаємо, у що віримо, але зараз я знову підняв тему кохання. Тому зовсім скоро мої прихильники зможуть нею насолодитись.
Що для вас кохання? У чому воно полягає та яким буває, окрім романтичного?
В коханні буває все по-різному. Найголовніше — це вміти чути одне одного, йти на компроміси, не ламати людину, а підтримувати, приймати такою, як вона є та надихати.
Це все досвід, і за один раз це не відбувається, тому люди розходяться-сходяться, пробують, щось міняють і знову сходяться, знову розходяться.
Це такий цікавий досвід та праця, причому постійна робота над собою, своїми мухами в голові та принципами. Хто працює над цим — той має результат і щасливі відносини.
Те, що ви й раніше, і зараз займаєтесь волонтерством та допомагаєте онкохворим дітям та ЗСУ, може бути ще одним проявом любові? Які думки наштовхнули вас на ідею зайнятись благодійністю?
— Це частина мене. Не знаю, коли це все проявилося, бо я не відстежував цього.
Просто я розумію, що це як сніжний ком: він набирає обертів, амбіцій та масштабів. Це прекрасно, бо я розумію, що моя популярність дає можливість допомагати іншим людям.
Я отримую велике задоволення, якщо я комусь допоміг своїми піснями, зборами коштів на благодійних концертах чи просто добрим словом. А буває що когось надихаю. Так жити цікавіше.
Допомога нашим захисникам — це ще й спроба знову бути опорою для рідних? Адже ваші близькі теж у ЗСУ. Як ви поставились до їхнього рішення піти на фронт?
— Мої брати були за кордоном, коли почалася війна. У них був контракт по роботі. Десь за півроку він закінчився, їм пропонували його продовжити, але вони сказали, що хочуть їхати додому, бо ми всі тут, і їм важко психологічно. А потім вони заявили, що йдуть служити.
Я це сприйняв нормально, бо вони дорослі люди й це їхній вибір. Сестра відреагувала більш емоційно.
Розумію, що брати будуть вчитися військовій справі. Враховуючи ситуацію та події по всій Україні, то ризик є і був абсолютно всюди. Звичайно, не такий великий, як в місцях бойових дій.
Я розумів, що непідготовлених бійців не відправлять на поле бою, тому сприйняв цю інформацію спокійно. Мої брати ніколи не просили про допомогу та що їм треба чимось допомогти. Чужим я допомагав і допомагаю, а у своїх все є так, але кожного дня питаю, чи їм щось треба.
Як зараз вам вдається тримати зв’язок з близькими, які на фронті? Можливо, можете порадити щось й іншим українцям, щоб зберігати близькість з рідними, попри відстань?
— Ми спілкуємося, як всі люди, налаштовані на позитивний лад.
Головне — пам’ятати, що на фронті вони вірять у краще, а ми тут малюємо собі різні страшилки в голові.
Це треба відкидати та вірити, що все буде добре, і малювати позитивний сценарій.
За час повномасштабної війни ви записали декілька патріотичних пісень. Наскільки відрізнявся процес їх створення від тих романтичних композицій, що були раніше?
— Процес один і той самий. Я емоційна людина, і під впливом цих емоцій пишу пісні.
Чи це про кохання, чи просто описую ті події, які ми зараз переживаємо. Процес не змінився, перемінився характер пісень. Хочу ще раз нагадати, що скоро вийде моя романтична пісня про кохання.
Які внутрішні зміни ви відчуваєте в собі після початку повномасштабної війни — у цінностях, думках та ставленні до життя і смерті?
— Ми стали одним цілим, однією сім’єю. Ця дружність і любов до своєї землі зараз надихає весь світ.
Ми є її прикладом для всього світу. Вважаю, що наша єдність — це найпрекрасніше для України та її розвитку, що може бути.
Що вас зараз найбільше засмучує, а що підтримує морально? Чи допомагає вам захоплення психологією?
— Мені допомагає психологія. В першу чергу завдяки їй я навчився просити допомоги, якщо вона мені потрібна, не тримати все в собі, а спілкуватися і висловлювати свою думку і позицію, не блокувати свої емоції, а навпаки їх проживати. Таким чином ми можемо максимально зберегти нашу психіку.
Чого вам особисто зараз не вистачає? Емоційно чи фізично?
Я маю все, що мені для щастя треба. Єдиний пазлик, якого не вистачає, і який зовсім скоро доповнить цю гармонійну картину, це закінчення війни та наша перемога.
Як думаєте, що дає українцям сили?
— Любов — найбільш могутня сила, яка тільки є на цій планеті.
Чимало змінила любов до України й у житті відомого шеф-кухаря колумбійського походження. Ектор Хіменес-Браво у відвертому інтерв’ю розповів Вікнам про пізнання себе та нові реалії життя.
А ще у Вікон є свій Telegram-канал. Підписуйся, аби не пропустити найцікавіше!