Сльози — не від страху, а від свободи. Саме так згадує свій перший день на підконтрольній Україні території Олексій, який вирвався з окупованого Луганська. Каже, не стримав емоцій, коли побачив українських прикордонників.
Чесно — я плакав, бо нарешті вибрався із купи мотлоху… з-під тиску.
Свобода — це не гучне слово, а право говорити рідною мовою і не боятись за своїх дітей.
Багато українців пройшли через приниження, катування, залякування і вимушене мовчання в окупації. Вони втекли не лише фізично, а ще й емоційно, залишаючи за спиною реальність, у якій вишиванка — це вже злочин, а українська книжка — заборонена річ.
Заборонили вдягати вишиванку
Першим, за що взялися окупанти, були українські книжки, підручники і мова. Все українське знищувалося. Дітей змушували писати листи російським військовим, готувати для них подарунки. Як розповів Олексій, над його онуком почали знущатися у школі, бо той відмовлявся вітати загарбників.
Говоріть тільки російською — така була нова реальність для багатьох родин.
Коли мені наділи мішок на голову — заламали руку
Микола і Людмила з Херсона згадують, як одного дня просто приїхали люди в шоломах і з автоматами. Людей вивозили, допитували, змушували дзвонити рідним з ЗСУ. Микола пережив 41 день у російському СІЗО. Його не били. Але він чув, як знущалися з інших.
— На третьому поверсі була кімната тортур. Особливо били молодих хлопців, хто був у теробороні. Вони приходили до камери — сині.
Паспорти видавали лише в обмін на ліки.
Людей змушували брати російські паспорти. Не хочеш — не лікуйся. До лікарні без російського паспорта — зась.
Ми брали їх, бо інакше нам ліки не давали, — сказав Микола.
Якщо немає паспорта — не рятуватимемо
У 2023 році після підриву Каховської ГЕС вода затопила будинки, а вулицями Херсонщини неслись потоки. Людмила розповіла, що люди намагалися врятуватись, але окупанти прямо говорили: “Якщо є російський паспорт — будемо рятувати”.
Не хотіли, щоб наші діти воювали за них
Останньою краплею для багатьох стала примусова мобілізація. Молодь забирали в армію. Але більшість тікала саме тому, що не хотіла, аби їхні діти воювали не з того боку.
Сергій, який виїхав з окупованого Херсона, зазначив, що шукали все — прапори, наліпки, навіть підписки на українські Telegram-канали. Люди навчились маскуватися, ховатися та стирати в телефоні усі українські повідомлення. Проте памʼять про найрідніше залишалася у їхніх серцях та допомагала їм вистояти.
Раніше ми розповідали, якою була окупація Гостомеля.
Більше відео? Ексклюзиви, інтерв’ю, смішні шортси і не лише – зазирай на Youtube Вікон. З нами затишно!