Разом із кризою та викликами, які породило повномасштабне вторгнення РФ, перед українцями також відкрилися можливості та цікаві історії, чимало з яких — власного виробництва, українського авторства.
Нині до сучасного українського кіно прикута увага публіки та критиків не лише вітчизняного, а й світового масштабу.
У нових реаліях історії та меседжі сприймаються по-особливому. Vogue.ua розпочало проект про нове покоління українських режисерів, серед яких — Антоніо Лукіч. Про плани, роботи та силу кіно він розповів в інтервʼю Дарʼї Слободяник. Ми виокремили найцікавіше та ділимося з тобою.
Про справжнє завдання кіно
Антоніо Лукіч родом з Ужгорода. Йому 31 і він уже є одним із визнаних українських режисерів сучасності.
На його рахунку не один вдалий проект, дебютна короткометражка У Манчестері йшов дощ отримала головну нагороду на Одеському кінофестивалі у 2015, а відома комедія Мої думки тихі отримала спеціальну премію журі на кінофестивалі у Карлових Варах.
Інший повнометражний фільм, який привернув увагу багатьох українських глядачів — Люксембург, Люксембург, був представлений на кінофестивалі у Венеції.
І хоч це й була мрія для Антоніо, який дійсно зробив себе сам, та фестиваль припав на дуже складний час для команди та України загалом. Антоніо Лукіч пригадує, що тоді син кастинг-директорки фільму Алли Самойленко, офіцер полку Азов Ілля Самойленко, все ще перебував у російському полоні.
На рідній для головних героїв фільму Аміла та Раміла Насірових Харківщині розпочався контрнаступ.
Це був максимально стресовий період. Втілена мрія — і водночас розчарування, — каже режисер.
Натомість найщасливішим моментом за останній час Антоніо Лукіч називає українську премʼєру фільму, яку провели у рідному для Насірових селі Близнюки. Тоді він відчув справжнє єднання з людьми, а це те, що є основою хорошого фільму.
Про справжнє покликання кіно Лукіч каже: дуже легко викликати в людини почуття ненависті, однак важче — збурити любов.
Тож його ідея полягає в тому, щоб не говорити про ненависть до чужого, а краще — про любов до свого.
Третій повнометражний фільм Антоніо Лукіча
Зараз режисер працює над сценарієм свого третього повнометражного фільму. Ділиться — стрічка розповість про дівчину, яка переживає багато незручностей у житті. Також він додав, що хоч поки й не знімає фільми про війну, однак ця робота буде про її наслідки.
Для покращення рівня своєї роботи він шукає підтримки у лекціях відомих на весь світ сценаристів, таких як Чарлі Кауфман чи Ліна Данем.
А зрештою Антоніо Лукіч визнає, що нині режисери можуть і мають право в якийсь момент розчарувати публіку чи помилитися.
— Особливо зараз — коли не знаєш, як знімати й про що, коли розумієш, що найкращі фільми про війну вийдуть років за 30.
Адже я переконаний: тільки діти війни зможуть передати суть того, що відбувається зараз, — висновує режисер.
Він не хоче знімати ігрове кіно про війну, бо відчуває відповідальність перед суспільством. Винятком стала документальна стрічка Як я провів літні канікули, де в центрі сюжету стрічки, яку режисер створив спеціально до Саміту перших леді та джентльменів — першовересневий урок школярів у прифронтових населених пунктах.
— Про документалістів кажуть, що в них одне око має бути мокре, а інше сухе, — тобто ти знімаєш і водночас співчуваєш героям. Ось так ми й працювали, — каже Лукіч.
Режисер вважає, що кіно може виховувати душу, а у складні часи це — спосіб впоратися із болем.
Раніше ми також розмовляли із режисером українського фільму про життя та війну Бачення метелика. Дізнатися біліше про стрічку та її творця, можеш в іншому нашому матеріалі.
А ще у Вікон є крутий Telegram та класна Instagram-сторінка.
Підписуйся! Ми публікуємо важливу інформацію, ексклюзиви та цікаві матеріали для тебе.