21 травня в Україні відзначають День вишиванки. Цього дня багато українців одягають вишиті сорочки – сімейні, подаровані або створені сучасними майстринями.
До Дня вишиванки Вікна поспілкувалися з трьома майстринями. Кожна з них по-своєму працює з українською сорочкою: одна створює вишиванки для світових лідерів, інша відтворює давні шви й техніки, третя зберігає орнаменти рідного краю. Від сорочки для Бориса Джонсона до столітніх візерунків – розповідаємо про жінок, які зберігають українську традицію голкою й ниткою.
Початок шляху: “Завжди хотілося чогось гарненького”
Галина Шуневич прийшла у моду не одразу. Вона має дві вищі освіти й до власного бренду працювала в інших сферах. Але з часом творчість стала для неї головною справою.
Свій бренд Галина почала розвивати у 2013 році, а за чотири роки представила першу колекцію у рідному Хирові.
— Життя пішло іншим шляхом, але завжди хотілося чогось гарненького. У 2013-му я почала більше займатися вишивкою, створювати одяг. Напевно, для кожного дизайнера його робота особлива, бо вона створена з любов’ю, ідеями та натхненням. Для мене кожна вишивка – це моє творіння, частинка мене, – ділиться дизайнерка.
Особливе місце в її роботах посідає рішельє – техніка вишивки з вирізуванням тканини. Вона потребує точності, терпіння і багато ручної роботи.
— Я дуже люблю рішельє. Сама розробляю дизайни, сама вишиваю. Це складний процес, але мені подобається елегантність і вигляд готового виробу. Інколи ідея приходить раптово, а інколи над нею треба довго думати, – розповідає Галина.
Проєкт вдячності: від Бориса Джонсона до Кіра Стармера
Після початку повномасштабного вторгнення Галина на якийсь час відклала роботу з одягом. Каже, тоді здавалося, що мода не на часі. Ідея нового проєкту з’явилася після телевізійного сюжету про візит Бориса Джонсона до України.
— Коли почалася війна, я вирішила, що мої плани – позаду. Але побачила по телевізору, як Борис Джонсон їде поїздом в Україну, і мені просто захотілося йому подякувати. Сорочки допомогла передати Еля Чурук. Так виник проєкт “Вишиванка для президента”. Я хотіла зробити подарунок, який би символізував нашу вдячність за підтримку, – розповідає дизайнерка.
Сьогодні сорочки від Галини Шуневич отримали вже 17 світових лідерів. Серед них – президенти Литви, Латвії, Естонії, Польщі, Словаччини, прем’єри Ірландії, Японії, Канади, а також президент Франції Емманюель Макрон. Він надіслав дизайнерці особистий лист із подякою.
Нині ще одна сорочка прямує до прем’єр-міністра Великої Британії Кіра Стармера.
Для світових лідерів Галина зазвичай обирає стриманий класичний стиль.
— Політики переважно носять білі сорочки, тому я вирішила, що біла вишиванка – це найкращий варіант. Вишивка білим по білому – це символ чистоти. Кожна подарована річ – це не просто одяг, це культурний артефакт, міст між народами. Цим подарунком я дякую не тільки лідерам, а й усім країнам, які допомагають нам захищати наш народ, – розповідає Галина.
Також дві сорочки дизайнерки передали українському Президенту Володимиру Зеленському.
Вишиванка як світовий бренд
Галина Шуневич переконана: вишиванка добре працює як знак української присутності за кордоном. Вона згадує випадок у Японії, де після параду вишиванок їх із чоловіком упізнали серед великого натовпу саме завдяки сорочкам.
— Ми гуляли в Японії після параду вишиванок. До нас підійшли дві дівчини, привіталися українською. Кажуть: “Ми побачили вас у вишиванках і зрозуміли, що ви з України”. Це і є наша ідентичність. Світ у захваті від нашого культурного багатства. Через вишиванку люди дізнаються про нашу історію та величність, – розповідає дизайнерка.
Попереду в Галини – підготовка до New York Fashion Week у вересні. Там вона планує представити Україну разом із відомими моделями, зокрема з “Міс Всесвіт Україна”.
Дизайнерка продовжує працювати в напрямі повільної моди – slow fashion. У її роботах кожен виріб має свою історію: від пальта з шовкової органзи з деревом життя до чоловічої сорочки з дрогобицькими мотивами.
— Ставлення до вишиванки завжди було особливим, але зараз вона несе ще більше символізму. Вона гріє душу. Це збереження нашої культури, яке поширюється далеко за межі України, – підсумовує Галина.
Історія друга. Оксана Стаєнна: давні шви й екосвідомість
Оксана Стаєнна – майстриня із Запоріжжя, для якої вишивка почалася із самоосвіти. Спершу були книжки зі схемами, відео на YouTube і спроби самотужки розібратися у народних швах. Згодом це захоплення привело її до кола однодумців і спеціалізованих курсів, де вона почала відшліфовувати майстерність.
Для Оксани важливо вивчати давні українські техніки, які існували ще до того, як популярним став хрестик. Каже, саме в цих швах найкраще видно регіональні особливості вишивки.
— Вишивка – це далеко не тільки хрестик, він прийшов у нашу культуру доволі пізно. Я вивчаю саме давні техніки, притаманні різним регіонам. У них неймовірні народні назви: “жито”, “курячий брід”, “затяганка”, “верхоплут”, “кривулька” чи “довбанка”. Наприклад, “курячий брід” візуально нагадує слід від лапки птаха, а “затяганка” формує візерунок через особливе натягування нитки в тканині. Це справжній космос, який можна вивчати все життя, – розповідає Оксана.
Найбільшим викликом для майстрині стали так звані повітряні техніки, зокрема вирізування. Спершу контур орнаменту щільно обшивають ниткою – “качалочками”, а потім нитки полотна всередині вирізають. Так на тканині з’являється прозоре мереживо.
— Одну таку сорочку я створювала понад два місяці. Колись я дивилася на подібні вироби й не вірила, що зможу це повторити. Це була справжня перемога над собою, – каже майстриня.
Від екоторбинки до сорочки-оберега
Творчість Оксани пов’язана з її екологічним світоглядом. До того як повністю присвятити себе вишивці, вона шила багаторазові сітчасті торбинки й говорила про відмову від пластику та сортування сміття.
— Збереження довкілля та збереження традицій – це частини одного цілого. Це про повагу до свого дому, своєї землі та історії. Свого часу мої екоторбинки допомогли змінити мислення багатьох людей у моєму оточенні. Сьогодні я переношу цю філософію на сорочки, – розповідає майстриня.
Оксана працює з натуральними тканинами – льоном і коноплею. Кожну сорочку шиє вручну: від вишивки орнаменту до фінального збирання деталей.
Вона уважно ставиться до крою і пояснює, що давня сорочка “в підлогу” фактично була білизною, яку обов’язково закривали спідницею.
Сьогодні Оксана адаптує давні візерунки до сучасного одягу. Вона створює вкорочені сорочки, які можна носити з джинсами чи шортами, але зберігає традиційний орнамент і техніки.
— Я захоплююся майстерністю жінок минулого. У них не було якісного освітлення, гаджетів чи ідеальних ниток, але вони створювали шедеври. Сьогодні ми маємо кращі умови, але наше завдання – не втратити ту глибину, – каже Оксана.
Для неї вишивання – це медитативний процес. Оксана не береться за роботу в поганому настрої, бо вірить, що сорочка має нести добру енергію.
Одним із найважливіших досвідів для майстрині стало створення сорочки-оберега для військового – хрещеного батька її сина.
— Це більше ніж одяг. Це мрія, втілена в полотні, і спокій, який передається тому, хто її носить, – підсумовує майстриня.
Охоронниця Бережанщини: родинна пам’ять на полотні
Для третьої героїні, яка перевезла традиції рідної Тернопільщини на Житомирщину, вишивка насамперед пов’язана з родиною. Вона згадує, як зимовими вечорами мама вишивала рушники чорними нитками, а діти допомагали їх зашивати.
— Коли я вишиваю, немає моменту, щоб я не згадувала маму. Це тиха медитація, відчуття того, що ти продовжуєш свій рід. У нас у родині всі жінки талановиті: сестри шиють, доньки вишивають, навіть якщо іноді робили це потайки, щоб не сутулитися за роботою, – посміхається майстриня.
Вона відтворила узір із маленької подушечки своєї прабабусі. У цьому орнаменті – квітучий сад: лілії, троянди, чорнобривці та дубове листя.
За словами майстрині, лілії в цьому візерунку означають жіночу красу, троянди – любов, чорнобривці – рід, а дубове листя – чоловічу силу. Окрема родинна реліквія – зелена дитяча вишиванка, якій понад 80 років. Її пошила бабуся майстрині, а тепер цю сорочку носить маленька онука.
Майстриня також відроджує автентичний стрій Бережанщини: оксамитові сердаки, розшиті “коральками” – бісером, і традиційні запаски – передники.
Для неї кожна нитка пов’язана з пам’яттю про родину й місце, з якого вона походить.
Вишиванка поза майстернею: як її носять українські родини
Після розмов із майстринями стає видно: вишиванка живе не лише у складних техніках, архівних орнаментах чи ручній роботі. Для багатьох українських родин це частина повсякденного життя – річ, яку одягають на свято, беруть у подорож і передають дітям разом із розповідями про дім.
Так на традицію дивиться житомирська блогерка Яна та її мама. Для їхньої родини вишиванка – не лише святковий одяг. Це річ, яку можна взяти у подорож, одягнути разом із дітьми й через неї показати, звідки ти.
“Це частина української душі, а не просто одяг”
Для мами Яни вишита сорочка пов’язана з вихованням і відчуттям ідентичності. Вона переконана, що любов до свого коріння починається з дитинства.
— Для нашої родини вишиванка – це точно не просто одяг. Це частина української душі, нашої історії та ідентичності. Коли одягаєш її, відчуваєш особливу гордість за те, що ти українець. Це ніби зв’язок між поколіннями та символ нашої сили й краси, – розповідає вона.
Мама Яни говорить із донькою про символіку вишивки: захист, любов, силу роду. Каже, дівчинці цікаво дізнаватися про ці традиції.
— Яні дуже цікаво дізнаватися про ці традиції. Вона вже знає, що вишиванка – це особливий код українців, який впізнають у всьому світі, – додає мама.
Від Житомира до Єгипту: вишиванка поза кордонами
Минулого року родина Яни взяла у відпустку до Єгипту сучасні вишиванки-футболки у стилі family look.
— Це було дуже особливе відчуття! Люди навколо одразу розуміли, що ми з України. Сьогодні важливо показувати нашу ідентичність. Вишиванка стала символом єдності та сили. Коли українців у вишиванках бачать у різних країнах – нас одразу впізнають, і це надзвичайно цінно, – каже мама Яни.
Сама Яна найбільше любить сорочки з яскравими квітковими візерунками.
— Мені подобається все! І кольори, і красиві візерунки. А ще я люблю, що у вишиванках одразу видно, що ми українці. Коли всі навколо одягають їх – стає дуже святково і красиво! Я дуже радію, коли бачу інших людей у вишиванках, особливо за кордоном, бо тоді відчувається щось рідне й тепле, – ділиться Яна.
“Вишиванка – це традиція мого народу”
Про вишиванку як про особистий символ говорить і кандидатка економічних наук, доцентка Поліського національного університету Тетяна Швець.
— Для мене вишиванка – це насамперед жива традиція мого народу, особистий символ стійкості та єдності. Це не просто мода, це зв’язок із корінням, який зігріває душу та додає сили, – акцентує жінка.
Вона каже, що завжди звертає увагу на орнаменти.
— Важливо, щоб вони були традиційними та несли позитивну енергетику, як ці квіти на моїй блузі, що символізують радість, процвітання та красу. Сьогодні вишиванка для української жінки – це символ незламності, надії, материнської любові та віри у перемогу світла над темрявою. Це наш оберіг і наша сила, – каже Тетяна.
Житомирянка Наталія Виноградова також говорить про вишиванку як про національний символ.
— Для мене вишиванка – це про традицію українського народу. В ній переплітаються символи української культури та код нації. Обираючи сорочку, я можу не звертати увагу на конкретні орнаменти, але глибоко вважаю, що кожен вишитий візерунок несе силу та є оберегом української нації. Я переконана, що вишиванка для української жінки в наш час – це символ незламності всього нашого народу, – підсумовує Наталія.
Фото в матеріалі: особистий архів жінок.
Раніше ми писали, що сокальська сорочка Львівщини визнана культурною спадщиною України.
Більше відео? Ексклюзиви, інтерв’ю, смішні шортси і не лише – зазирай на Youtube Вікон. З нами затишно!