Любив машини й розбирався в них. Залюбки ремонтував, крутив, сідав за кермо та вів авто туди, куди було потрібно. До лютого 2022 Ігор Отюцький десять років працював водієм у філії Конотопської виправної колонії №130. Тож коли почалася велика війна, не зрадив стезі — пішов водієм-електриком мінометного взводу мінометної батареї механізованого батальйону 67-ї окремої механізованої бригади ЗСУ.
Навіть псевдо отримав відповідне — Волга. Його дружина Наталія розповіла Армія.Inform історію життя та загибелі свого Ігоря. Він склав голову у віці 51 року на Донеччині… поблизу свого армійського ЗІЛа.
Ми переповідаємо історію військового, який отримав орден За мужність ІІІ ступеня посмертно далі у матеріалі.
Карі очі, що створили сімʼю
Пані Наталія розповіла, що шлюб з Ігорем був другим для неї. Після першого розчарування вона роками самотужки виховувала доньку.
Якось подруга вирішила “посватати” їй знайомого хлопця. Тоді Наталія подумала: “Якщо будуть в нього карі очі — почне з ним зустрічатися”.
— Виходить худорлявий чорнявий хлопець. І в нього… карі очі! Чесно, це було кохання з першого погляду. Ми почали стрічатися 20 вересня, а вже 27 грудня відсвяткували скромне весілля. Прожили з ним 20 літ душа в душу.
Вийшло так, що вересень нас познайомив і вересень — розлучив, адже першого дня осені 2024 мій любий Ігор загинув на полі бою, — розповідає жінка.
У шлюбі пара народила ще двох спільних доньок. Чоловік постійно працював, навіть не використав 90 днів своєї відпустки.
Сімʼя мріяла про своє житло, його облаштування вже почали. Мріяли, що там й онуків разом будуть бавити. Але всьому завадила війна.
“Твій час ще прийде…”
Коли почалося повномасштабне вторгнення, Ігор одразу пішов до ТЦК з бажанням мобілізуватися. Тоді йому відмовили: мовляв, 50-річні можуть зачекати. Дружина заспокоювала: “Твій час ще прийде…”. І він прийшов, рівно на 20 річницю шлюбу Наталії та Ігоря.
Уже у січні він поїхав до навчального центру, а навесні опинився в епіцентрі оборони Часового Яру.
Смерть ходила за ним на фронті постійно. Не раз опинявся в небезпечних ситуаціях, а було й таке, що дзвонив дружині й казав купити торт за його друге день народження.
Мав змогу навіть на один день вирватися до близьких, коли їхав з фронту на навчання, а звідти — назад на фронт.
Чоловік категорично не любив фотографуватися, але того дня він сам покликав усіх рідних для того, щоб запамʼятати спільний день. Він виявився останнім для сімʼї.
Ігоря чекали на двотижневу відпустку у вересні, але на ротацію їх не виводили аж до грудня. Він мав приїхати на десяте день народження наймолодшої доньки, а рідні вдома весь той час готувалися до приїзду батька та чоловіка. Але в першу ніч вересня чоловіка не стало.
За кілька годин до того сімʼя говорила телефоном — Ігор з одного кінця звʼязку, Наталія з іншого, а старша донька, яка поїхала до Німеччини — з іншого телефону на третій лінії.
Затим кілька днів він не брав слухавки. Жінка відчувала, що сталося щось лихе. А потім до їхнього двору прийшли з поганою новиною. Наталія не вірила: не міг загинути, вони ж чекали його на відпустку…
Про те, як евакуаційні групи шукають тіла загиблих воїнів та вивозять їх з пекла, читай в нашому іншому матеріалі.
А ще у Вікон є крутий Telegram та класна Instagram-сторінка.
Підписуйся! Ми публікуємо важливу інформацію, ексклюзиви та цікаві матеріали для тебе.