Чому тато загинув? Книга, що вчить чесно говорити про смерть з малечею

Ірина Танасійчук журналістка сайту
Чому тато загинув? Книга, що вчить чесно говорити про смерть з малечею

Як жити у світі без одного з батьків? На це питання щодня доводиться відповідати нашій малечі. Та ще трагічніше питання постає перед матерями — як розповісти, чому тато загинув? 

Аліна Отземко — вдова військовослужбовця, який загинув на війні торік. Вона самотужки виховує сина Юру, тож їй довелося шукати правильні слова для своєї дитини. Цей процес надихнув її на створення книги для дітей, які втратили близьких на війні, і дорослих, що підтримують їх. 

Чому тато загинув? — це книга, яка рятувала жінку, коли вона шукала сили жити далі. Нині сподівається, що вона врятує інших жінок, що втратили чоловіків. А ще допоможе найменшим з нас усвідомити страшні речі простою мовою. 

У розмові з vikna.tv Аліна розповіла, як з’явилася ідея книжки та чому вона переконана, що про смерть потрібно говорити навіть із дітьми. 

Чому тато загинув? Як з’явилася ідея книги про смерть рідних

Ідея книжки з’явилася кілька років тому, однак Аліна не думала, що дійсно наважиться говорити на цю непросту тему. 

—  На цю тему і не має бути просто говорити. Коли мій чоловік загинув, я мала якось пояснити своєму синові, якому на той час було 3,5 роки, що відбувається: що таке смерть, чому тато загинув. Тоді я почала шукати відповіді на ці питання.

Вона почала вивчати професійну та дитячу літературу, але повною мірою у контексті війні цієї відповіді не давав ніхто. Книга Чому тато загинув? переповідає особистий досвід Аліни як психолога й особистий досвід комунікації з дитиною. 

На думку жінки, тема в смерті в Україні табуйована через культурні особливості. 

— Які в нас атрибути смерті? Чорна хустка, похоронна процесія, плач. Якби ми жили в Мексиці чи Перу, ми б святкували свято смерті.

У маленьких містах можна почути забобони на кшталт: “Спочатку дитину треба взяти на весілля, а потім можна на кладовище”. А на похоронах кажуть: “Відвернись, не дивися”.

Аліна вважає, що смерть — це частина життя і природний процес. А в наших реаліях це стало рутиною. Тож ігнорувати цього слона в кімнаті не вийде, впевнена авторка.

— Зважаючи на особливості дітей дошкільного віку, для них тема смерті дуже абстрактна. Тому, щоб не травмувати дитину розмовою більше, ніж фактом смерті, її треба познайомити загалом з тим, що таке смерть.

У чому особливість книжки

Книжка написана від імені Юрка. Жінка вирішила писати від імені дитини, адже у цьому віці діти досить егоцентричні й сприймають світ лише через призму своїх потреб. 

Аліна додає, що якщо не надати достатньо пояснень і контексту, малеча може відчути провину.

Якщо ми скажемо, що він зник, пішов, покинув нас, це може спричинити рану прив’язаності й почуття провини. Дитина трактуватиме це так, що він пішов через неї. 

Стиль книги від першої особи допоможе дитині краще усвідомити проблематику смерті й зрозуміти, що інші діти також проходять через такі проблеми. 

— Перший розділ — це підводка до всього. Від імені дитини я описую, як перед поминальними днями ми прийшли на кладовище поприбирати. Дитина побачила пам’ятники й запитала: “А всіх цих людей знищили росіяни?”. Я підводжу його до алеї Героїв і кажу: “Ні, тільки тих, де прапори”.

Другий розділ — це розмова про смерть. У дитини у такому віці може не бути запитань, і якщо повідомити їй про смерть рідної людини, вона, ймовірно, повернеться до ігор. І це нормальна реакція, підкреслює Аліна.

— Але запитання почнуться пізніше: чому помер? Як і від чого? Чому настає смерть? А ми помремо? А ти теж помреш? І я помру? Потім починаються спогади про тата. Щоб комунікувати про смерть, треба стабілізувати себе. 

Тому спершу перший місяць після смерті чоловіка Аліна намагалася прийти до тями, а потім почала говорити з сином. Важливо пояснювати й механіку загибелі.

Я провела аналогію з машинкою. У машинки зламалося колесо — вона не може їздити, тіло зламалося — воно не може ходити. 

Залежно від вірувань, можна пояснити смерть на прикладі душі. Наприклад, що тіло не здатне більше ходити, тому душа повернулась на хмаринку, а тіло закопали в землю. 

Проте будь-яка постійна брехня підриватиме довіру до дорослого, тому говорити з дітьми потрібно чесно, але відповідно до віку та контексту. 

— Якщо ми просто скажемо, що тато на хмаринці, це викривить уявлення, що таке смерть і реальність загалом.

Також у книжці зрозумілою для дитини мовою описані п’ять етапів горювання: заперечення, гнів, торг, депресія та прийняття. 

Син в мене питав: “А тато вже побув мертвим? Коли він зможе ожити?”. В дітей ще немає такого усвідомлення скінченності життя. І вони можуть перебувати у стадії торгу таким чином. 

Як допомогти дитині пройти шлях горювання до кінця

Для того, щоб прийняти смерть, діти мають пройти весь цикл до кінця. Оскільки тіло чоловіка Аліни перебуває на окупованих територіях, а похоронів не було, її син пережив новину нестандартно:

— Я йому розповіла про смерть, потім він ще бачив похорони військового, і він попросив іграшковий катафалк. Оскільки таких іграшок немає, він взяв іграшковий самоскид, Lego-чоловічка і сказав, що везе тата закопувати в землю. 

Це може шокувати, але це нормально. Психіці неважливо, чи це реальний процес, або уявний, їй треба “дограти” цей процес до кінця. 

Наприкінці книги Аліна дає внутрішню опору для рефлексії дитини. Адже зовнішні речі, наприклад, рідний дім чи іграшка, можуть бути втраченими, тому важливо берегти пам’ять всередині. 

— У кожного з нас є будиночок у серці, де є кімната для всіх рідних. Там живуть мама, тато, бабусі, дідусі, друзі. Якщо з цього будиночка вийти на ґанок, то тато там займатиме ціле небо. Я не можу до нього прийти, але можу вийти на цей ґанок і говорити з татом, бо він завжди поруч. 

Також ми розповідали історію героя Дмитра, який багато років мріяв про дітей, та не побачив, як вони зростають через війну.

А ще у Вікон є крутий Telegram та класна Instagram-сторінка.
Підписуйся! Ми публікуємо важливу інформацію, ексклюзиви та цікаві матеріали для тебе.