У військових, які тривалий час перебувають на війні, змінюється не лише спосіб життя, а й сприйняття мови — звичні фрази набувають нового сенсу і можуть болісно зачіпати. Деякі питання від цивільних чи журналістів не просто зачіпають, а й дратують.
Журналісти Української правди поспілкувалися із заступником командира бригади морської піхоти Богданом Пржегалінським. Він пояснив, що слова, які для мирних людей звучать буденно, для військових можуть бути болючими.
Не ставте легковажних питань про війну
Підполковник розповідає, що найбільше дратує запитання про те, коли війна скінчиться. У відповідь хочеться спитати: що саме ти зробив, аби це сталося швидше? Чи пожертвував хоч кілька гривень і чекаєш на світле майбутнє?
Справжні побратими на фронті ніколи не ставлять подібних питань один одному, адже розуміють — кожен день на війні вже є маленькою перемогою.
Особливо болісним є запитання про те, чи доводилося вбивати. Воно може бути безтактним для тих, хто не брав участі у боях, а для тих, хто доводився вбивати, — тяжким ударом по психіці. Не всі перебувають у безпосередній близькості до ворога, а ті, хто вбивали, часто несуть це як тягар, а не як здобуток.
Військовий підкреслює: якщо хочеш по-справжньому допомогти та зрозуміти, не починай із безтактних запитань. Набагато правильніше спитати: “Чим я можу допомогти тобі та твоїм побратимам?”
Героїзація, яка дратує
Ще одна річ, що викликає роздратування — надмірна героїзація військових. Часто подяка за службу не приносить радості, а навпаки — військовим хочеться втекти, бо далеко не всі вважають себе героями.
Проте тверезий розум підказує, що люди очевидно перебільшують мої персональні заслуги та чесноти. Тому реакція з мого боку — ніяковіння і часом роздратування, — каже підколник.
Багато хто просто виконує свою роботу: водій, кухар, діловод, і не прагне ставати образом із кіно. Коли їх звеличують до рівня месії, вони почуваються чужими серед своїх.
Недооцінка ворога — небезпечна ілюзія
Ще один гострий момент — це знецінення ворога. В тилу часто жартують про “чмонь” та “чмобіків”, але чи бачили ті, хто жартує, хоч одного в реальному бою? Якщо ні — навіщо такі жарти?
Противник не дурний, він досвідчений, і його недооцінка — це реальна загроза для всіх нас. Це не просто помилка, а частина пропаганди, яка працює проти нашої країни.
Військові — не політики і не магічні рятівники
Ще одна хибна думка — що після перемоги армія сама розв’яже всі проблеми в країні. За словами Пржегалінського, це не просто наївно, а й шкідливо.
Армія — це не політичний інструмент, і вона не має виконувати роль управлінців державою. Відкидати відповідальність на військових — це помилковий підхід.
Ідеалізовані очікування щодо першого дня після перемоги
Питання про плани на перший день після війни часто здається звичайним, але для багатьох військових воно несе важкі емоції. Для когось цей день може ніколи не настати, або ж бути зовсім не таким, як уявляють ті, хто живе в мирі.
Війна стала частиною їхньої реальності, тому замість мрій про майбутнє вони фокусуються на тому, що можна зробити тут і зараз.
Навіть після закінчення бойових дій багато хто повернеться до мирного життя не зовсім таким, якими був раніше. Війна залишає глибокі сліди у свідомості — спогади, травми, зміни, які неможливо повернути назад.
Не обожнюйте — просто слухайте
Багато цивільних бояться, як спілкуватися з військовими, щоб не образити. Насправді все просто: треба говорити щиро, без пафосу і зайвих прикрас. Не ставити себе вище, не героїзувати і не відокремлювати.
Військові — це не супергерої, а звичайні люди, які просто по-іншому переживають цей складний час.
Якщо ви хочете дійсно допомогти — не обов’язково збирати великі суми. Часто достатньо просто запитати: “Чим можу бути корисним?” — і зробити це без зайвих слів.
Раніше ми писали, що військовий Іван із позивним Ракета служить на Курахівському напрямку. У селі Дачне він зустрів кошеня і вирішив його забрати.
Більше відео? Ексклюзиви, інтерв’ю, смішні шортси і не лише – зазирай на Youtube Вікон. З нами затишно!