Ще кілька років тому Павло Корнєв займався музикою. Та вже у 2018 році добровільно приєднався до війська.
Закінчив училище, диплом поклав на стіл — і пішов у військкомат.
30 січня підписав контракт із ЗСУ. Починав службу у Десні, далі — 17-та окрема танкова бригада, де він пройшов складний шлях до командира.
Після бойового хрещення на фронті вступив до Військового інституту танкових військ, де нині навчається на третьому курсі факультету озброєння військової техніки. Його історією поділилася АрміяInform.
Пролунав наказ видати зброю
Павло заступив на чергування 23 лютого 2022 року. Наступного ранку — вибухи, паніка і наказ командира роти: “Видавай зброю!”. Павло у складі першого батальйону 17-ї окремої танкової бригади рушив в район міста Щастя. Через несправність він відстав від колони, зв’язок зник — і лише дивом вдалося вийти на десантників.
Добу його підрозділ залишався у місті, допомагаючи цивільним, евакуюючи дітей з інтернату. Уже тоді Павло зрозумів: війна — це не тільки бої, а й вибір — бути людиною навіть у найстрашніші моменти.
Зустріч із ворогом
— Їдемо, поворот. А назустріч — російський БТР, обліплений піхотою. Вони в блакитних беретах — десантники. Пам’ятаю ці обличчя. У нас усе готово — снаряд у гарматі. Шарахнули їм у лоб. Вони ж крилата піхота — от і полетіли… шматками.
Це лише початок його бойового шляху. Павло брав участь у боях під Сіверськодонецьком (до 2024 року — Сєвєродонецьк), у Кремінній, під Лиманом. Його танк був підбитий — екіпаж вирвався, машину знищити не дозволили, але Павло намагався залишити її ворогу несправною.
Висмикнув усі дроти, розбив приціл, радійку… Шкоди завдали по максимуму.
Один із боїв в Кремінній залишився у пам’яті Павла назавжди. Десантники затисли кадировців у будівлі, але здаватися ті не хотіли.
Довелося розібрати будинок з гармати разом із ними.
А під Лиманом, коли Павло вже думав, що місто під контролем, трапилася ситуація: на перехресті військові натрапили на російський Т-72. У люці сидів полковник із трьома зірками, який розгублено намагався сховатися, побачивши український танк з синьо-жовтим прапорцем. Павло пригадав цей момент: “Я тиснув на газ та намагався звідти відвести нас трохи далі”.
— З російського танка почав стріляти баштовий кулемет. У ворога, звичайно, нічого не вийшло. Я виявився швидшим!
Найстрашніше — очікування
Проте, за словами Павла, завжди найбільше його лякає не сам бій, а передчуття.
— Чесно кажучи, було трохи страшно. Але, як не дивно, в бою всі зайві думки зникають. Найстрашніше було до бою, а саме очікування…
Раніше ми розповідали, як Козак рятував поранених на лівому березі Дніпра.
А ще у Вікон є крутий Telegram та класна Instagram-сторінка.
Підписуйся! Ми публікуємо важливу інформацію, ексклюзиви та цікаві матеріали для тебе.