Коли серце не б’ється в ритмі життя, а в ритмі надії… Це історія української матері, чий син вже понад три роки перебуває в російському полоні. Щодня жінка знаходить у собі сили жити, продовжує чекати та молитися. Такий має вигляд її буденність з невизначеною втратою.
Дитинство та важкі дорослі роки
У невеличкому фотоальбомі — теплі моменти, які нині гріють, як ковдра у холодні дні. Мама Ірина подарувала його синові Ярославу на повноліття. Там — щастя, безтурботність, дитячі ігри в футбол, сміх. Жінка пригадує, як забрала його з дитбудинку разом із братом, коли хлопчику було сім.
Жінка каже, був певний період у житті хлопчика, коли сенсом його життя був футбол. А потім Ярослав виріс і пішов служити в Азов. За три роки до повномасштабної війни сказав матері: “Вже пізно, мамо. Вже не можна ні плакати, ні вмовляти”.
24 лютого 2022 року Ярослав подзвонив з Маріуполя — востаннє перед тишею. Попрощався і сказав мамі тікати з Київщини. Зв’язок обірвався. Жінка дізналася пізніше: у її сина тяжка контузія, втрата слуху, зору, координації. Ярослав потрапив до шпиталю, потім — на Азовсталь.
Я казала Богу: “Забери мене. Мене забери. Тільки хай він живе”, — пригадала Ірина.
Життя у страшній невизначеності
У липні 2022 року росіяни підірвали барак з полоненими в Оленівці, вбивши десятки полонених. Ірина дізналася, що Ярослав вижив, потрапивши в список поранених. Його побачили на пропагандистському відео — з пораненою рукою, але живого.
Це була остання звістка. Три роки — ані дзвінка, ані листа. Ця невідомість виснажує.
Проте місяць тому Ірина отримала нову надію. Один зі звільнених бранців повідомив: “Ярослав живий. Він у російській в’язниці”.
І жінка знову тримається, бо треба бути сильною для сина.
Ярослав мені сказав: “Пробач, що стільки горя приніс”. А я хочу, щоб він знав — я здорова, я сильна, я тримаюся!
Зараз понад 70 тисяч українців знаходяться у реєстрі зниклих безвісти. Переважно — військові. Психологи називають це невизначеною втратою: стан, коли немає підтвердження смерті, але і доказів життя теж.
Держава бере на себе зобов’язання шукати людину, доки її не знайдуть. Про це розповів Уповноважений з питань осіб, зниклих безвісти за особливих обставин Артур Добросердов.
Але чекати доводиться роками. Родичі живуть між вірою й відчаєм.
Сьогодні ти знаєш, що він живий. А завтра — вже ні, — сказала Ірина.
Психологічна допомога для жінок
Саме проект GIDNA надає безкоштовну психологічну допомогу жінкам, чиї рідні зникли безвісти або перебувають у полоні.
— Це не про поради. Це про те, як себе підтримати, коли світ руйнується. І жити далі, як можете ви, а не як вам скажуть, — розповіла психологиня Лідія Дульнєва.
Такий підхід практикують також ізраїльські фахівці. В Україні ж поки що бракує державних програм — допомагають переважно благодійники та волонтери.
Раніше ми розповідали й про психологічну підтримку для військовослужбовиць.
А ще у Вікон є крутий Telegram та класна Instagram-сторінка.
Підписуйся! Ми публікуємо важливу інформацію, ексклюзиви та цікаві матеріали для тебе.