Понад 40 військових моряків, які захищали Маріуполь, уже півроку у полоні. Це моряки з пошуково-рятувального судна Донбас, а також малих броньованих катерів Лубни та Кременчук.
Їхні родичі не знають, де вони та в якому стані. Майже половину з них Росія навіть не підтверджує. А тих, кого вносять у списки для обміну, — викреслює. Родичі полонених моряків довго боялися розголосу, але нині у відчаї вони таки розповіли свої історії.
Залишився вірний своїй країні
Олександр Бойчук — легендарний командир мінного тральника Генічеськ, старенького, але гордого! Як і його екіпаж. Вони добряче позлили окупантів під час анексії Криму! Не лише не зрадили присягу, а й намагалися прорватися та забрати судно.
Окупанти обіцяли Олександрові золоті гори, щоб той перейшов на їхній бік. Але почули те ж саме, що згодом їм сказали захисники острова Зміїний.
Зустрітися знову з окупантами Олександрові довелось у Маріуполі. Ще з грудня він вирушив туди із Бердянська виконувати бойове завдання на пошуково-рятувальному судні Донбас.
— Спочатку всі були на кораблях, змушені були їх залишити й підпорядкуватися Нацгвардії. Вже з нацгвардією спочатку були в порту, а потім обороняли місто, — розповідає дружина Олександра Оксана Бойчук.
Вона — теж військовослужбовиця. Каже: на зв’язок під час боїв чоловік виходив рідко. Вони були під постійним вогнем окупантів. Востаннє чула його у березні. Вже шість місяців пекельної тиші.
Пів року у полоні близько 40 моряків із Маріуполя. Частину з них Росія досі не підтвердила. Їхні сім’ї за ці півроку стали як рідні — підтримували одне одного та боялися вголос кричати про своє горе, щоб не нашкодити. Але терпець урвався.
Ми не можемо більше мовчати! У нас душа кричить! Звільніть наших чоловіків — кажуть рідні.
Так і не побачив сина
Чоловік Валентини — Дмитро Климович — старший помічник командира судна Донбас. Вони жили у Маріуполі. У день повномасштабного вторгнення Валентина була на дев’ятому місяці вагітності.
Дмитро наказав їй тікати. Свого сина, на якого так чекав, Дмитро так і не побачив, тільки фото, яке Валентина надіслала з пологового. Нині Тимофійко вже навчився казати “тато!”
Хоче повернути сина
Свого батька мріє побачити і син Євгена Мартинова, а матір із нетерпінням чекає його повернення. Востаннє родичі чули чоловіка теж іще у березні. Тоді він говорив не про себе. Попросив виїжджати з окупованого Високопілля, що на Херсонщині.
Я лишилася без подвір’я, транспорту… Це не важливо. Важливо, щоб сина повернули… — говорить мати Євгена Лілія Мартинова.
Родичі у відчаї. Вони зверталися до Червоного хреста і навіть до ООН. Але ніхто не може сказати, чи живі їхні рідні. Зверталися й до координаційного центру, вийшли з надією, адже про їхніх чоловіків пам’ятають.
Українці не зраджують своєї Батьківщини й боронять її усіма силами. Раніше ми розповідали історію кримського Тавра, який захищав Азовсталь.
А ще у Вікон є свій Telegram-канал. Підписуйся, аби не пропустити найцікавіше!