Повномасштабне вторгнення змусило тисячі українців шукати притулку за кордоном, і серед них — чимало висококваліфікованих медиків.
За даними Міністерства охорони здоров’я Польщі, близько 4 тисяч українських медичних працівників офіційно працевлаштувалися в країні.
Однак для багатьох із них це не просто зміна місця роботи, а повне перезавантаження кар’єри, що вимагає вивчення мови, складання складних іспитів, а подекуди й повторного навчання.
Чому польська медицина потребує українських фахівців, але не завжди легко їх приймає? Як виглядає шлях від “тимчасового дозволу” до повноцінної ліцензії та визнання спеціалістом? І що відчувають ті, хто ще вчора був визнаним професіоналом, а сьогодні мусить доводити, що гідний взагалі працювати за фахом?
Sestry, розглянули три реальні історії розчарування, боротьби та нового старту.
Інна, стоматологиня: гіркий досвід “інструменту для заробітку”
Інна приїхала до Польщі з Харкова близько пів року тому, рятуючись від щоденних обстрілів та відсутності умов для нормального життя.
Польська держава спростила процедури для українських медиків, дозволивши отримати умовну ліцензію на 5 років для роботи під наглядом польського лікаря.
Інна скористалася цією можливістю і, попри незнання польської, швидко влаштувалась у приватну українську стоматологічну клініку.
Спочатку це здавалося ідеальною можливістю одразу працювати. Проте незабаром Інна відчула себе “не лікарем, а інструментом для заробітку”.
Фото: Pexels
Польський медичний ринок швидко адаптувався до зростання кількості українських пацієнтів, створюючи попит на україномовних лікарів.
Деякі приватні клініки побачили в цьому фінансову можливість, але іноді нехтували якістю послуг та умовами праці.
Інна виявилася в системі, де її досвід, освіта та етика перестали мати значення. Робота зводилася до швидких прийомів, мінімальної взаємодії та відсутності підтримки.
Я не відчувала себе лікаркою, — розповідає Інна.
Такий досвід був виснажливим, і вона вирішила взяти паузу.
Зараз Інна вивчає польську та розглядає можливість нострифікації диплома.
Вона розуміє, що це дорогий та емоційно складний процес, але боїться повернутися туди, де її використовують.
Інна переконана, що для професійної поваги потрібно бути частиною офіційної системи.
Якщо хочеш поваги, маєш бути частиною офіційної системи. Інакше ти назавжди “тимчасовий спеціаліст”, — зазначає вона, готова пройти цей шлях до кінця.
Фото: Pexels
Марина Білоус, сімейна лікарка: довгий, але вартий шлях визнання
Історія Марини Білоус, сімейної лікарки з 15-річним досвідом, показує інший шлях.
Вона переїхала до Польщі у березні 2022 року з трьома дітьми, маючи рішучий намір продовжувати працювати за фахом.
Лікар — це не просто робота, це частина мене, — говорить Марина.
Марина також скористалася умовною ліцензією, але відразу вирішила будувати довгострокову кар’єру, що вимагало повної нострифікації диплома.
Цей процес включає мовний іспит NIL з медичної польської мови та комплексний іспит з клінічних дисциплін.
Першим кроком для неї стало інтенсивне вивчення польської мови, щоденно по 4-6 годин протягом пів року.
Мова — це ключ. Навіть якщо ти найкращий фахівець, без мови не зможеш ані поспілкуватися з пацієнтом, ані працювати в колективі, — підкреслює Марина.
Фото: Pexels
Після успішного складання мовного іспиту Марина отримала роботу лікаря першого контакту та додатково пройшла курси УЗД.
Паралельно вона готувалась до комплексного нострифікаційного іспиту, який охоплює 160-200 питань з різних галузей медицини.
Це тестування проводиться 3-4 рази на рік і коштує 4 685 злотих (за даними на весну 2025 року).
Підготовка зайняла ще близько пів року.
Це як знову вступити до медуніверситету, тільки вже з багажем досвіду, дітьми й війною за плечима, — каже Марина, яка виявилась серед 20% кандидатів, що успішно склали цей іспит.
Після повної нострифікації диплома Марина офіційно отримала право працювати в польській системі охорони здоров’я.
Зараз вона приймає пацієнтів як лікар загальної практики, чергує в шпиталі та проводить УЗД.
Вона відзначає, що в Польщі сімейний лікар має широкий спектр відповідальності, виступаючи керівником здоров’я пацієнта. Більшість її пацієнтів — поляки, і вона не відчуває упередженого ставлення.
Фото: Pexels
Марина підкреслює значні відмінності польської системи від української: відсутність черг, прийом за попереднім записом, конфіденційність комунікації та 15-хвилинні прийоми.
Серед колег панує повага та підтримка. Заробітна плата значно вища, ніж в Україні, і залежить від рівня знань та домовленості.
Марина відчуває себе впевнено та стабільно, попри значні навантаження.
Це дуже складно й досить довго. Але ця праця точно окупиться. Я твердо знаю, що це інвестиція в майбутнє — моє і моїх дітей. Тут є система, є повага, — стверджує вона.
Катерина Казак, офтальмологиня: початок з нуля “чесно і за правилами”
Третя героїня, офтальмологиня Катерина Казак, обрала офіційний, хоча й значно складніший шлях.
Вона приїхала до Варшави на третій день війни. Маючи білоруське громадянство, Катерина не отримала пільг, доступних українським лікарям, і через 9 місяців очікувань її заявку на умовну ліцензію відхилили.
Тоді вона вирішила йти офіційним шляхом нострифікації диплома.
Я використала час очікування рішення на те, щоб розібратися з легалізацією й активно вивчати мову. Вирішила йти офіційним шляхом, наскільки складно б не було, — ділиться Катерина.
Їй вдалося успішно скласти два іспити: мовний з медичної польської та комплексний із загальної медицини.
Фото: Pexels
Після нострифікації вона отримала статус випускниці медичного університету.
Наступний етап — стажування (13 місяців) або два роки роботи в польській системі охорони здоров’я. Після цього — ще один іспит LEK (Lekarski Egzamin Końcowy), і лише тоді можна отримати повну лікарську ліцензію.
Для роботи за своєю спеціальністю, наприклад, офтальмологом, потрібно мати титул спеціаліста, що вимагає вступу до резидентури.
Тобто нострифікація — це тільки середина шляху. Ти не можеш відразу стати спеціалістом, — пояснює Катерина.
Сьогодні Катерина працює лікарем-резидентом в університетській лікарні в Лодзі, будучи єдиною іноземкою серед колег. Її пацієнти — переважно поляки.
Вона зізнається, що її польська ще далека від ідеалу, але коли створюєш атмосферу безпеки та пояснюєш кожен свій крок, недовіра зникає.
Фото: Pexels
Катерина вважає, що українським лікарям, які планують переїзд, потрібно бути готовими до серйозних викликів.
— Важливо усвідомити, що це складний і виснажливий шлях. Вдома ти міг бути зіркою, а тут починаєш з нуля. Найімовірніше, доведеться вивчати мову й паралельно працювати. Конкуренція не тільки з поляками, а й з емігрантами… А головне — треба постійно вчитися. І не здаватися, вірити в себе й весь час рухатися вперед, наскільки складною і страшною не здавалась би дорога, — радить вона.
Перспективи та виклики для українських лікарів у Польщі
Ці історії яскраво демонструють, що шлях українського медика в Польщі не є простим.
Він вимагає не лише медичних знань, а й глибокого розуміння системи, готовності до довготривалого навчання та вміння адаптуватися до нових умов.
Попри значні виклики, ті, хто долає цей шлях до кінця, отримують можливість працювати в стабільній системі з належною повагою та значно вищим рівнем доходу.
Це інвестиція в майбутнє, яка, попри всі труднощі, того варта.
Раніше ми розповідали про нові можливості для медиків, які планують виїхати за кордон у 2025 році.
А ще у Вікон є крутий Telegram та класна Instagram-сторінка.
Підписуйся! Ми публікуємо важливу інформацію, ексклюзиви та цікаві матеріали для тебе.