Пекло Маріуполя назавжди залишиться величезною раною на тілі України, вирвою у спогадах тих, хто боронив місто у 2022 році. У тих нелюдських боях, коли росіяни просто стирали із землі будь-яку згадку про цивілізацію, загинуло дуже багато військових та цивільних українців.
Чимала частина з тих, кому вдалося вижити у Маріуполі, потрапила у російський полон. Історії з Маріуполя — це великий біль, який важко усвідомити й ще важче — прийняти, як історію нашого народу.
Військова Марія Чех на псевдо Герда пройшла цей шлях. 6 березня 2024 року жінка опублікувала спогад Facebook зі святкування дня народження у бункері Азовсталі, в якому написала: з усіх зображених посестер та побратимів вона єдина залишилася живою.
— На цій світлині я єдина залишилася живою. Всі інші навіть не в полоні, а 200, — написала вона.
Про пережите та побачене, рік у російському полоні та той самий день, коли оборонці Маріуполя зробили памʼятне фото — Герда розповіла виданню ВВС Україна. Ми переповідаємо історію жінки, яка витримала найстрашніші випробування у світі.
Фіксувала злочини росіян
Марія родом із Чернігова, народилася та виросла у патріотичній українській сімʼї. В Азові вона — з 2017 року, хоч чоловік, який теж там служив, відмовляв від цього. Завдяки знанню багатьох мов, вона викладала військовим англійську, адаптовувала підручники НАТО та була у пресслужбі бригади.
Саме знання мов у майбутньому стане для неї чи не найгіршою рисою в очах російський військових, які допитували й катували її як “небезпечну міжнародну терористку”.
Та це було згодом. А у перші дні повномасштабного вторгнення жінка була у Маріуполі: фіксувала гуманітарну катастрофу, обстріли мирних людей з російського боку, жертви серед цивільних. Памʼятає, як вони записували усі звернення командирів полку у крихітній секретній кімнаті, яку завішували прапором.
Бо всі місця, які було видно на фото та відео, що військові публікували у соціальних мережах, за кілька хвилин знищували російськими обстрілами.
Всі ті фото, які документували воєнні злочини окупантів, Герда надіслала брату. Попросила зберегти, але не дивитися. Вона й сама досі розбирає цей архів, адже переглянути всі докази одразу — надто важко.
Марія втратила усіх, хто був з нею на фото, що розлетілося мережею. Військові Руда та Солоха (дівчина, чий день народження й зафіксували на фото) загинули за деякий час після смерті своїх чоловіків. Анастасія, яка була найкращою подругою Герди, загинула під час бомбардування їхнього бункера: вона прикрила Герду собою.
Світ спостерігав, але нічого не робив
Герда пережила пекло у Маріуполі. Вона каже: в останні тижні перед виходом у полон події навколо нагадували жахливу гру на виживання.
Весь світ за нами спостерігав, але ніхто нічого не міг зробити, — згадує вона.
— Там було багато всього — артилерія, кораблі, але проти літаків у нас не було нічого. Кількість авіабомбардувань — це те, що відрізняло маріупольську битву від всіх інших, — каже військова.
Росіяни штурмували Азовсталь, у підземеллях вже не було ні їжі, ні води, ні знеболювальних. Кількість поранених та загиблих збільшувалася щодня, але йти в полон українці не хотіли.
— Я не хотіла йти в полон, мріяла про останній бій. До того ж у мене не було жодних ілюзій: по-перше, я жінка, по-друге — дружина одного з топових офіцерів, а ще й займалася “міжнародкою” Азову — усі три козирі, — каже військова.
Жінка додає, що не могла покинути побратимів та посестер. Хоча уже в полоні вона часто заздрила подрузі, яка загинула ще у Маріуполі: бо та не переживала всього того, що влаштували росіяни нашим військовим у полоні.
У полон вона потрапила разом з усіма, під час виходу з Азовсталі. Спочатку перебувала в Оленівці. Інколи під час допитів вона випадково перетиналася зі своїм чоловіком, який також був там — ці миті вона називає найщасливішими.
Після переведення її з Оленівки відбувся російський теракт, внаслідок якого загинули українські військовополонені. Про свого коханого Герда нічого не знала.
Вони питали, а ти знаєш, що з твоїм чоловіком, а я відповідала, що не хочу знати, бо розуміла, що правди вони не скажуть.
У полоні жінка пережила катування струмом, знущання, побої, приниження. Інколи вона жалкувала, що вижила. Коли ставало геть погано, Герда обливала себе холодною водою і… вигадувала колекції одягу.
У моменти розпачу, коли росіяни не дозволяли жінкам у камері сідати чи лежати, і ті були змушені просто ходити, Марія у своїй уяві одягала усіх бранок у модний одяг та уявляла, неначе це — справжній показ.
“Мене питали, чи хочу їсти, а я хочу, щоб мене не били й усі були живі”
Її обміняли 6 травня 2023 року, на російських льотчиків. Переговори про цей обмін тривали майже рік.
А ось її чоловіка звільнили на девʼять місяців раніше, під час великого обміну на Віктора Медведчука. Увесь цей час Герда не знала, що коханий живий.
Після повернення додому у неї не було емоцій, тривала адаптація.
Мене питали: “Ти хочеш їсти”? А я не знаю, я хочу, щоб мене не били та щоб усі були живі.
На Азовсталі вона отримала травму мозку, від чого у жінки почалися проблеми з координацією. А через умови утримання у полоні, після повернення до нормальних умов в неї почалися проблеми з памʼяттю.
Повернути відчуття Марії допоміг чоловік. Він згадав, як вона колись розповіла йому, що спогади найкраще повертаються через запахи, і повів у магазин парфумів. Звідти дівчина вже вийшла з новими парфумами та усмішкою.
Нині жінка пройшла дві операції, все ще проходить реабілітацію. І усіма мовами, що знає, вона розповідає про пережите та війну в Україні.
Раніше ми розповідали тобі історію прикордонниці, як вижила у боях за Маріуполь: що вона пережила і де зараз, можеш дізнатися з іншого матеріалу.
Більше відео? Ексклюзиви, інтерв’ю, смішні шортси і не лише – зазирай на Youtube Вікон. З нами затишно!