До 35-річниці незалежності України екосистема людяності UNBROKEN презентувала соціальний фотопроєкт Незалежні. Для пацієнтів реабілітаційного центру у Львові — захисників та цивільних, які постраждали внаслідок війни, слово “незалежність” набуло нового значення після травми. Тепер це не лише про відстоювання державного суверенітету та захист України, а й про виборювання особистої незалежності: в соціальному середовищі та родині, на роботі та у побуті.
Для людей з воєнною травмою бути незалежними — це навчитися ходити на протезі, користуватися штучною рукою, керувати кріслом колісним, а іноді й говорити та їсти. Це здобути навички орієнтування у просторі, коли довкола пітьма. Це мати змогу самостійно сходити на закупи та приготувати собі їжу, одягнутися та застелити ліжко. І зрештою — адаптуватися до нових обставин та знайти новий спосіб життя після травми: бігати, танцювати, відкрити власну справу, ліпити з глини, літати на параплані чи стати паралімпійцем.
Незалежність країни починається з незалежності кожної людини — це головний меседж фотопроєкту Незалежні, який команда Національного реабілітаційного центру UNBROKEN створила до Дня Незалежності України у співпраці з Фондом Незламні та львівською фотографинею Оленою Галазюк.
Команда проєкту свідомо відмовилася від бажання викликати цими світлинами співчуття чи намагатися вмістити в одному кадрі всю історію людини. Важливіше було показати героїв не через те, що з ними зробила війна, а через те, ким вони є сьогодні. Це люди, які самі визначають власне життя: люблять, надихають і підтримують інших, відкривають у собі нові таланти, розпочинають власну справу, мріють і будують плани на майбутнє. Дорослі й діти, які щодня долають наслідки пережитого та повертають собі незалежність попри обставини. Саме такими їх побачила у своїх світлинах фотографиня Олена Галазюк.
Героями фотопроєкту стали ветерани та діти, які отримали надважкі травми, і чий шлях до здобуття власної незалежності безпосередньо пов’язаний із найбільшою в Україні екосистемою людяності. Ми поговорили з ними про їхній шлях та незалежність: України та їхню особисту.
Микола Шот: рухатися вперед без меж
Коли до реабілітаційної зали заходить 41-річний Микола Шот, нові пацієнти часто проводжають його поглядом… бо перед ними — чоловік без рук та ніг, який усміхається, жартує, розпитує про успіхи та завжди готовий допомогти і підтримати. Він робить це настільки буденно та легко, що складно повірити — нещодавно він сам був таким: теж лежав у палаті й заново вчився перевертатися в ліжку.
Сьогодні Микола — ментор Центру UNBROKEN. Саме в такому статусі він приєднався до команди після завершення реабілітації. Його робота — бути поруч із тими, хто тільки починає шлях, який він сам уже здолав. Ментор мотивує, підтримує, ділиться власним досвідом, допомагає пораненим захисникам вирішити нагальні соціальні питання та із задоволенням підвозить їх куди треба. Так-так, Микола кермує автівкою і не лише. Але шлях до цього був складним.
Боєць 93-ї окремої механізованої бригади Холодний Яр Микола Шот із Новояворівська на Львівщині у лютому 2024 року втратив усі чотири кінцівки. Це сталося на Бахмутському напрямку від час виконання бойового завдання.
— Лікарі поступово готували мене до того, щоб я побачив себе після поранення. Спочатку накривали ковдрою, щоб я звик до нового життя. М’язи були атрофовані. Я не міг навіть перевернутися самостійно, не міг їсти, мене годували з ложки. Важко було з гігієною, побутом. Але поступово я всього навчився, — згадує ветеран.
Нині про той важкий період Микола говорить спокійно, як про давно перегорнуту сторінку. Але за цим коротким “поступово навчився” стоїть важкий і довгий шлях: фізичний біль та виснажлива реабілітація, тривала психологічна та соціальна адаптація, пошук нових сенсів та можливостей.
Під час реабілітації у Центрі UNBROKEN Микола заприятелював з фізичним терапевтом Андрієм Новосадом і вони почали разом брати участь у забігах. Для цього у ветерана є спеціальні спортивні протези. А далі його вже було не спинити.
За останній рік Микола Шот підкорив чимало вершин: повернувся за кермо автомобіля, знову став на лижі вже на протезах, здійснив політ на параплані над Карпатами. Його наступна ціль — розвиватися у бігу на протезах та отримати місце в Паралімпійській збірній України.
Успіхи Миколи та його відкритість перед новими викликами надихають інших пацієнтів Центру щодня виборювати власну незалежність. Адже це поняття, яке не дається — незалежність здобувається: на полі бою, у лікарняних палатах та реабілітаційних залах.
Незалежність – це свобода бути собою і жити у вільній країні. Це можливість здійснювати мрії, не зупинятися та продовжувати жити попри все.
Саме так і робить Микола Шот — живе на повну і бачить перед собою лише необмежені можливості.
Яна Степаненко: самій обирати своє майбутнє
Кадри з незламною дівчинкою з України, яка на протезах долає дистанцію на Бостонському марафоні, навесні 2024-го облетіли світові медіа та соцмережі. Вона стала зіркою і викликала захват у мільйонів людей. Однак її перші світлини в ЗМІ, які з’явилися на 2 роки раніше, пробуджували зовсім інші емоції. На них була маленька дівчинка з подвійною ампутацієї ніг, яку на руках несе її лікар. А зараз це вже геть інша дитина — впевнена, зібрана та незалежна.
Я навіть не уявляла яке може бути моє майбутнє і що я взагалі потраплю на марафон. Це не легко, це дуже важко й інколи навіть боляче. Ну, все одно біжу. У мене є підтримка і сила волі.
8 квітня 2022 року на вокзалі у Краматорську тоді ще 9-річна Яна Степаненко разом з мамою та братиком чекала на евакуаційний потяг з рідної Донеччини. Росіяни завдали ракетного удару просто по натовпу цивільних українців, які намагалися врятуватись від війни. Яна тоді втратила обидві ноги, а її мама — ліву.
Важкопоранену дівчинку доправили до Львова — у Дитячу Лікарні Святого Миколая. А після стабілізації стану Яна з мамою пройшли тривалу реабілітацію та протезування у США. Повернувшись до України, родина залишилась у Львові. Вже невдовзі Яна переросла свої перші протези і отримала нові у Центрі UNBROKEN. Вона не просто впевнено ходила на штучних кінцівках, а почала бігати і брати участь у марафонах.
Навесні 2024-го 12-річна Яна стає зіркою найбільшого й найвідомішого у світі марафону, який щороку проходить у Бостоні. А в 13 років, навесні 2025-го, вона долає 5-кілометрову дистанцію вже на марафоні в Токіо. Обидва рази дівчинка, яка втратила ноги через війну, біжить із благодійною метою: збирає гроші на спортивні протези для інших пацієнтів Центру UNBROKEN — українських захисників.
Нині Яні вже 14 років. Вона не знає іншої України, крім як незалежної, і водночас не пам’ятає, як це — жити в мирні часи, але дуже хоче дізнатися.
— Для мене незалежність — це не лише свобода країни. Це можливість людини залишатися собою навіть після важких подій, обирати ким бути, про що мріяти та яким буде її майбутнє, — каже Яна Степаненко.
Павло Марценюк: вчитися жити, не бачачи
Коли чоловік з тростиною прямує містком життя з головного реабілітаційного корпусу в Лікарню Святого Пантелеймона, то в команді UNBROKEN знають, що то Павло найімовірніше знову йде до творчої майстерні. Він ніколи не побачить які направду прекрасні його картини та вироби з глини. Але знає, що кожна нова керамічна тарілочка та кожен новий подоланий маршрут — це його шлях до здобуття власної незалежності.
Сьогодні незалежність для мене – це заново вчитися комунікувати та вчитися жити по-новому.
35-річний Павло Марценюк із Хмельниччини, батько трьох дітей, доєднався до ЗСУ за рік до початку повномасштабного вторгнення. Тоді найменшій донечці було півтора року. Павло служив у 95-й окремій десантно-штурмовій бригаді. Надважке мінно-вибухове поранення отримав 2 роки тому на Покровському напрямку. Згадує:
Я був при тямі, все усвідомлював. Але коли доторкнувся до обличчя, то зрозумів, що його більше немає. І почав задихатись.
Місяць у комі. Обличчя сильно понівечене. Зір втрачено остаточно. За ці 2 роки після поранення Павло пережив уже понад 20 операцій. Хірурги UNBROKEN буквально по частинах реконструювали обличчя захисника — деякі втручання виконали спільно з американськими колегами. А екзопротезистка Центру нещодавно виготовила для пацієнта спеціальний очний протез, який також частково компенсує дефект м’яких тканин обличчя. Павло з гумором говорить про себе, що він тепер “доукомплектований”.
Найбільше ж часу в UNBROKEN Павло Марценюк проводить з двома людьми: ерготерапевтом Віталієм Грендусом та керівницею творчої майстерні Мартою Батурою. Саме вони допомагають повернути пацієнту відчуття власної незалежності. Віталій навчив ветерана орієнтуватися в просторі, а Марта — відчути внутрішню свободу.
— Я не уявляв скільки можна отримати, змінюючись і доповнюючи себе через творчість. Я взяв до рук глину, почав створювати вироби і помітив як це змінює мій характер. Коли виникають клопоти, я йду в майстерню і раптом усвідомлюю, що всі турботи зникають, — каже захисник.
Першу тарілочку Павло зліпив для своєї найменшенької — донечки Настусі. Можливо з гончарством буде пов’язана не лише його реабілітація, а і подальше життя. Але наразі план на майбутнє такий: відкрити сімейний бізнес з ремонту автомобілів, адже до служби Павло працював водієм, ремонтував і продавав автівки. Тож підсумовує:
Руки та ноги я маю, а моїми очима стануть рідні. Я радий, що живий, а те, що я не бачу… я в житті багато чого побачив.
Ромчик Олексів: робити те, що любиш, попри все
Якщо спитати медиків Лікарні Святого Миколая та відділення дитячої реабілітації Unbroken KIDS хто для них Ромчик, то всі скажуть — це любов, світло та життя.
Але це також і хлопчик, який вижив після ракетного удару по Вінниці 14 липня 2022 року. Тоді ще 7-річний львів’янин Ромчик Олексів втратив маму, а сам отримав опіки 45% поверхні тіла, значна частина яких були найважчого четвертого ступеня. Шансів вижити майже не було.
З Дитячої Лікарні Святого Миколая його евакуювали до Університетської клініки Дрездена — одного із провідних опікових центрів Німеччини. Там Ромчик переніс десятки складних операцій і численні трансплантації шкіри. А після повернення в Україну продовжив реабілітацію в Unbroken KIDS. Для нього бути вдома — це теж про незалежність.
— Незалежність України — це коли ми вільні, можемо жити вдома, говорити своєю мовою, бути поруч із тими, кого любимо, і мріяти про майбутнє. Я знаю, як це — бути далеко від дому і дуже чекати дня, коли зможеш повернутися. Тому для мене незалежність — це коли ти можеш бути вдома, жити своїм життям і просто бути щасливим, — говорить Ромчик.
Сьогодні йому вже 11. Він займається бальними танцями, навчається гри на акордеоні та загалом веде активний спосіб життя. Як і Яна Степаненко, Ромчик бігає та брав участь у Бостонському марафоні — пліч-о-пліч зі своїм татом. Також хлопчик є одним із облич дітей війни: він зустрічався з покійним Папою Римським Франциском та виступав у Європарламенті. Для Ромчика важливо презентувати Україну, говорити про війну та бути вдома. Каже:
Для мене незалежність сьогодні — це коли я, всі мої друзі і всі діти України можемо ходити до школи, гратися, займатися улюбленими справами, подорожувати, мріяти і просто радіти життю.
Іван Роман: знайшов новий спосіб життя після травми
Він із тих пацієнтів Центру UNBROKEN, які змогли знайти нові опори та здобули власну незалежність. Фінішна пряма його реабілітації та адаптації до життя в нових обставинах — це відкриття власного соціально орієнтованого ветеранського бізнесу.
38-річний захисник із Миколаївщини Іван Роман став на захист України ще у 2014 році. Повномасштабне вторгнення зустрів на Луганщині водієм важкої техніки 79-ї окремої десантно-штурмової бригади, а згодом перевівся до підрозділу аеророзвідки. У січні 2024 року, коли Іван вивозив побратимів на позиції, ворожий FPV-дрон влучив у лобове скло.
— Не збоку і не ззаду, а прямо в мене. Тому й поранення такі важкі. Майже втратив зір, не маю однієї руки та ноги, — каже ветеран російсько-української війни.
Під час лікування та реабілітації Іван спробував стрільбу з лука і захопився цим видом спорту. Навчився натягувати тятиву зубами і, попри значну втрату зору, впевнено влучати в ціль — навіть із зав’язаними очима. Він наполегливо тренується, виступає на змаганнях та здобуває медалі. А, щоби самому стати професійним тренером, Іван Роман вступив до Львівського державного університету фізичної культури ім. Івана Боберського. Паралельно під час реабілітації в Центрі UNBROKEN він пройшов бізнес-курс для ветеранів та невдовзі відкрив у Львові власний спортивний клуб зі стрільби з лука. Розповідає:
Це простір, у якому мені хочеться поєднати військових і цивільних, щоб люди перестали боятися ветеранів, поранених чи людей з ампутаціями. Для мене це дуже важливо.
Собі ж Іван Роман поставив найвищу планку — представляти Україну на Паралімпійських іграх. Також нині він бере участь у новому сезоні легендарного шоу Україна має талант, прем’єра якого відбулася напередодні Дня Незалежності — 23 серпня.
— Незалежність — це можливість мати вибір. Вибір як жити, ким бути і яким бачити своє майбутнє. Це можливість вільно висловлювати свої думки, допомагати іншим власним прикладом і відчувати підтримку з боку інших, — переконаний ветеран.
Незламні про фотопроєкт Незалежні
Світлини соціального фотопроєкту до Дня Незалежності від екосистеми людяності UNBROKEN можна побачити на білбордах та сітілайтах у Києві, Львові та Одесі.
Ветерани, які долучилися до цього проєкту, заплатили дуже високу ціну за те, щоби Україна зберегла свою державність.
— Щоб люди розуміли, якою ціною сьогодні відстоюється наша незалежність. І щоб бачили: навіть після важких травм життя не закінчується, — говорить про свою участь у фотопроєкті ветеран російсько-української війни Павло Марценюк.
А Ромчик Олексів його доповнює:
Для мене цей фотопроєкт — це можливість показати, що після всього, що сталося, життя продовжується. Мені хочеться, щоб моя історія нагадувала іншим дітям: навіть коли дуже важко, не треба здаватися.
Фотопроєкт Незалежні — це не лише про людей, чиї портрети ми бачимо в цій статті та на білбордах і сітілайтах. Це про всіх українців, які живуть під час війни і для яких слово “незалежність” наповнене глибоким змістом: захисників і цивільних, дорослих і дітей.
Раніше ми розповідали про відпустку без обмежень — як людині з інвалідністю відпочити за кордоном.
Фото: UNBROKEN
Більше відео? Ексклюзиви, інтерв’ю, смішні шортси і не лише – зазирай на Youtube Вікон. З нами затишно!