У Києві — Буданов із котом серед ромашок. У Дніпрі — мурал для переселенців із Маріуполя. На вітринах KFC — символи міста. А ще — мотанки, Таро, архетипи української сили. Все це — роботи сестер Мішель і Ніколь Фельдман, які перетворюють простір на емоційну розмову.
Їхнє мистецтво — це не втеча, а навпаки: включення. У реальність, у біль, у боротьбу. Історію незламності сестер розповіло видання Місто та річка.
Не малюють для краси
Вони виросли у Дніпрі, у родині, де свобода не була темою для обговорення — вона була нормою. Батько — колишній політв’язень та винахідник модульних будинків. Мати з дитинства вчила: між свободою й безпекою — вибір завжди очевидний.
Ще у дев’ятирічному віці дівчата створили власну комп’ютерну гру. А вже до повноліття самостійно переїхали до Києва. Не в пошуках слави — у пошуках свого голосу.
Дніпро: місто болю і тиші
Про рідне місто вони говорять із ніжністю, але й критично. Визнають архітектурну силу Дніпра, але бачать у ньому нестачу простору для мистецтва.
Фото: міста та річка
Саме в Дніпрі вони створили мурал на гуртожитку для маріупольців. Реакція була неочікувано теплою: замість закидів про вандалізм — вдячність.
Мотанки на стінах і Таро в руках
Мішель і Ніколь працюють не лише з вуличним мистецтвом. Вони створюють авторські колоди Таро, у яких зображені українські архетипи: княгиня Ольга, архангел Михаїл, Сковорода.
— Архетип — це розмова з підсвідомістю. Малюючи його, ми проживаємо травми, говоримо із собою, країною, світом, — пояснює Мішель.
Також художниці малюють мотанки просто на стінах міст — як жест захисту. Для них це не декор, а оберіг.
Тбілісі, Грузія — і паралелі з Україною
У 2024 році сестри поїхали до Тбілісі — не на відпочинок, а на протест. Там вони створили серію стріт-арт робіт на підтримку грузинської незалежності.
Фото: Місто та Річка
У Тбілісі сестри побачили приклад, як місто може підтримати творчих людей. Колишня фабрика стала вільною платформою — мрією для українських митців.
Мистецтво під час війни — це теж зброя
Їхні мурали — відповідь на російську пропаганду. Вони переконані: не можна мовчати, коли світ втомився слухати.
— Російська пропаганда — гучна, системна, технічна. А ми відповідаємо символами, муралами, сенсами — розповіли художниці.
Мішель і Ніколь не будують планів на потім. Вони вірять у зараз. Працюють щодня, бо не знають, чи буде завтра. І кожен їхній малюнок — це не просто робота, а слід у міському ДНК.
Майбутнє — не про мрію. Це про дію! Творити треба — сьогодні, — підсумовують художниці.
Раніше ми розповідали, як росіяни привласнювали собі українських художників. Та що чекає на майбутнє нашого мистецтва.
Головне фото: Місто і річка
Більше відео? Ексклюзиви, інтерв’ю, смішні шортси і не лише – зазирай на Youtube Вікон. З нами затишно!