У Києві відбулася прес-конференція за участю звільнених з полону цивільних жінок. Їх ще шість років тому незаконно затримали окупанти.
Юлія Паніна, Марина Березняцька та Світлана Головань перебували у ворожих колоніях з 2019 року. 14 серпня, в межах 67-го обміну полоненими, їх повернули додому разом з українськими захисниками.
У розмові з журналістами жінки поділилися першими враженнями після повернення до України.
“Надія танула”: як звільнені з полону жінки описують пережите
Юлію Паніну затримали у 2019 році у Донецьку, коли вона разом з донькою їхала до школи. Дорогу їй перегородили невідомі, які показали посвідчення і сказали, що “хочуть поговорити”. Згодом вона потрапила до катівні Ізоляція. З кожним роком надії на повернення ставали слабшими.
— З 2019 року чекала на обмін. Надія танула, але ми все-таки сподівалися. І ось, нарешті, сталося це чудо, що ми тут. Але там ще залишаються дівчата. Там, де ми були, є ще шість дівчат, які тривалий час перебувають в ув’язненні.
Жінка каже, що була здивована, коли побачила українців з прапорами, які зустрічали їх на шляху до Чернігова.
— Нас зустрічали з прапорами, махали руками. Було дуже приємно, такі враження.
Фото: Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими
До серпня 2019 року Світлана Головань займалась засолюванням та продаванням риби на рідній Донеччині, аж поки силовики не приїхали до неї з обшуком. У жінки були родичі в Україні, через що її арештували, а згодом відправили у в’язницю.
— Я досі не вірю, що це пекло, яке тривало шість років, закінчилося, що нарешті я побачила свою сестру. Я дуже щаслива, я потрапила в рай.
Я побачила людей, які нас зустрічали. Це були маленькі дітки, інші люди. Вся Україна нам махала прапорами. Ми їхали й плакали в автобусі. Нас переповнювали позитивні емоції, бо шість років у нас їх не було.
Жінки без перестанку дякують за все, що було зроблено для їхнього повернення.
— Ми дуже вдячні за те, що зробили для нас, за те, що нас поміняли. Ми дуже довго цього чекали. Пройшли тортури, але надія не вмирала. Я кожен день молилась Богу. І коли я виходила з колонії, я сказала: “Господи, дякую, ти почув мої молитви”.
Світлана сподівається якнайшвидше зустрітися зі своїми доньками. Обох не бачила з 2019 року, нині вони перебувають за кордоном.
Ще одна звільнена українка Марина Березняцька розповіла, що до затримання мала притулок для собак. У 2019 її звинуватили в співпраці з СБУ. За її словами, це було лише переконання окупантів, яке вони жодним чином не підкріплювали.
Вона впевнена, що найстрашніше — це усвідомлювати, через які страждання проходить родина, поки ти перебуваєш в неволі. Водночас після повернення важко усвідомити, що весь жах позаду.
— Не можу передати. Просто не можу, бо одразу ти не розумієш, що це правда, що все закінчилося, що починається нове життя, все це позаду. Найстрашніше — це страждання сім’ї, коли вона на тебе чекає, а ти цього не бачиш. Ми всі сильні, але це було дуже важко.
Зараз жінки проходять реабілітацію. Всі вони зауважили, що не мають роботи та власного житла. Низка громадських організацій та благодійних фондів зголосилися надати їм необхідну допомогу.
РФ утримує українських цивільних у нелюдських умовах. Про те, які злочини переживають наші громадяни у неволі, Вікна говорили з правозахисницею та колишньою цивільною полоненою Людмилою Гусейновою.
Більше відео? Ексклюзиви, інтерв’ю, смішні шортси і не лише – зазирай на Youtube Вікон. З нами затишно!