Війна вбиває фізично, але часто — не здатна зламати нас морально. Вона забирає дитинство наших дітей, майно, рідних і близьких.
Та ніщо не зможе відібрати сильну мрію. І наш герой — цьому доказ.
Ярослав Костушевич родом з Луганщини. Рідного тата він втратив, а вітчим загинув під час окупації Бучі. Хлопчику потрібне спеціальне піклування, аби справлятися з вродженою хворобою. Та попри всі обставини, Ярослав самостійно почав вивчати програмування і мріє стати розробником ігор.
У мене таке дежавю: ми двічі покидали дім через війну
Ярославу було п’ять років, коли у 2014 йому з мамою довелося тікали з рідного Луганська в пошуках нового місця для життя. Марині, мамі хлопчика, довелось шукати нову роботу і дуже багато працювати, щоб дати сину все необхідне.
Ускладнювало ситуацію і те, що Ярослав має вроджену особливість.
— У сина ЗПР (затримка психічного розвитку), він до п’яти років взагалі не розмовляв. Йому потрібен був спеціальний дитячий садочок, заняття з логопедом, а потім і спеціальна школа — розповідає мама хлопчика.
Та згодом Марина вдруге вийшла заміж і вони з сином переїхала до Бучі — такого затишного та спокійного, на той час, містечка під Києвом. У Ярослава народилась молодша сестричка. І, здавалось, життя потрохи налагоджується.
Але у лютому 2022 року сталося дежавю. Сім’я вдруге зіштовхнулась з жахом, під назвою війна. Марині з двома маленькими дітьми вдалося евакуюватися з Бучі зеленим коридором лише з другого разу. Але тут на них чекало ще одне випробування — чоловік Марини, вітчим Ярослава, 5 березня вийшов з дому і не повернувся.
Я не могла повірити, що доведеться знову тікати, не розуміючи що далі. Але цього разу було ще страшніше, тому що я вже знала, як це відбуватиметься, — каже жінка.
— Ми виїхали з Бучі в сусіднє село Київської області лише в березні. Далеко поїхати не змогли, бо потрібно було шукати чоловіка. Оголосили в розшук, постійно переглядали фото та відео з Бучі в соцмережах. А згодом дізнались, що чоловік потрапив у полон і загинув. Його знайшли в лісі, він був закатований. Обоє моїх дітей залишилися без батька.
Це страшний період. Всі ми сиділи у своїх думках. Вже пройшов час, але я, мабуть, ще й досі не можу усвідомити того, що сталося — ділиться болісними спогадами Марина.
Я мрію стати розробником ігор
Зараз Марина з дітьми знову повернулась до квартири у Бучі. Ярославу вже 14 років. Його рідний тато помер у 2021 році, а за рік після цього — й вітчим.
Хлопчик важко переживає втрату. Але триматись та відволікатись йому допомагає улюблене захоплення — програмування.
З дитинства Ярослав обожнював Лего. Він міг годинами складати конструктор, і чим більше запчастин — тим краще. А подорослішавши, хлопчик захопився програмуванням.
— Я грав ігри й стало цікаво, як вони створюються. Спочатку почав вчитись з YouTube, шукав інформацію в інтернеті, читав книги з програмування для дітей — розповідає Ярослав, як почалось його нове захоплення.
Мама хлопця відразу почала шукати для сина спеціальні курси. Але тоді у них не було ні компʼютера, ні можливості оплатити навчання.
Зараз Ярослав безкоштовно навчається в IT-школі, це стало можливим завдяки благодійному фонду.
Якось Марина натрапила на інформацію про благодійний фонд Діти Героїв, який допомагає дітям, які втратили батьків унаслідок війни в Україні. Вона подала заявку і син став підопічним фонду Діти героїв. Оскільки Ярослав дуже зацікавлений та здібний хлопець, фонд вирішив допомогти сімʼї та влаштував його на курси з розробки комп’ютерних ігор.
Вже рік він безкоштовно навчається у школі GoITeens на курсі GameDev, де вправляється у програмуванні та розробці комп’ютерних ігор, як і мріяв. А потім від фонду Ярослав отримав ноутбук для ефективного навчання. Хлопець радіє!
— Рік тому мама запропонувала мені піти на курс з програмування. Я знав, що це буде нелегко, але дуже зрадів такій можливості й погодився. Спочатку ми вивчали основи програмування. Потім вивчали інтерфейс і згодом створювали свої власні проекти.
Перша моя гра називалась Захисти вежу. Я розробляв її повністю сам.
В групі нас спочатку було 15 людей, а зараз залишилось тільки четверо. Мабуть, тому, що навчання займає багато часу, а крім основних занять треба ще постійно практикуватись самостійно. Інколи мені це складно поєднувати з навчанням у школі. Особливо, коли не було світла та інтернету. Але мені все одно дуже подобається — каже Ярослав.
— Я підтримую сина і рада, що він знайшов себе в такому ранньому віці. Ми також дуже вдячні за підтримку фонду Діти Героїв, бо без них такої можливості не було б! — зізнається Марина.
Попри життєві виклики, Ярослав мріє стати успішним та розвивати свою країну. А турбота з боку сім’ї та небайдужих людей йому в цьому допоможе!
На жаль, російська війна в Україні вже забрала у чималої кількості дітей їхніх батьків. Кілька історій про незламних дітей, ми розповідали в іншому матеріалі.
До слова, dobro.ua, БФ Діти Героїв та онлайн ІТ-академія GoITeens розпочали масштабний національний збір заради підтримки дітей постраждалих від війни.
Starlight Media став інформаційним партнером проекту.
Ціль: забезпечити 3000 дітей військових якісною ІТ-освітою.
Приєднатися можуть як кожна небайдужа людина, зробивши внесок від 1 гривні на сайті благодійної платформи dobro.ua, так і соціально-відповідальні компанії. Всі 100% зібраних коштів підуть на оплату освітніх програм для дітей Героїв.
Подробиці знайдеш за посиланням https://dobro.ua/project/teach_children_heroes/.
А ще у Вікон є крутий Telegram та класна Instagram-сторінка.
Підписуйся! Ми публікуємо важливу інформацію, ексклюзиви та цікаві матеріали для тебе.