Українські медики — теж воїни цієї безжальної війни. Наші героїні до останнього працювали у рідному місті, надавали медичну допомогу під постійними обстрілами.
Але залишили домівки і стали Лікарями без кордонів. Це — міжнародна гуманітарна ініціатива. Допомагати таким, як і вони, вимушеним переселенцям, у яких Росія забрала і дім, і здоров’я.
Лишалися до останнього
Вона прожила місяць під обстрілами та постійними ракетними ударами, але покинути рідний Маріуполь наважилася лише на початку квітня. Ольга працювала у місті до останнього, навіть у підвалі під звуки ворожої артилерії не полишала пацієнтів. Каже, що не мала на це морального права.
Ольга — медик міжнародної гуманітарної організації Лікарі без кордонів:
Ми намагалися до останнього там залишатися. Хоч я лікар не хірургічного профілю, мені теж доводилося і зупиняти кровотечу, і надавати першу допомогу. Вже було неважливо, якої спеціальності ти лікар.
Разом із родиною їй таки вдалося виїхати. Нині в команді Лікарів без кордонів жінка працює в Дніпрі. Надає допомогу в шелтерах, які приймають вимушених переселенців.
На Ольгу чекають такі, як Лідія. Жінка переїхала з Сєвєродонецька, який зараз найінтенсивніше атакують загарбники.
Дуже важко було навіть готувати їжу, бо треба було готувати на вогнищі і при цьому вловлювати момент, коли обстріли припинялися, — розповідає Лідія.
Поліклініка на колесах
Ольга приймає своїх пацієнтів у поліклініці на колесах. З базовими медикаментами та обладнанням — під рукою все необхідне.
Люди були довгий час без будь-якої медичної допомоги, без доступу до базових медикаментів, тому пацієнти різних ступенів тяжкості.
Пацієнтам надають ще й психологічну допомогу. Галина в команді Лікарів без кордонів вже понад шість років. Нині у Дніпрі допомагає адаптуватися тим, хто в одну мить втратив усе.
Люди можуть звертатися неодноразово, підтримка надається кожному. Якщо необхідна вторинна зустріч, будь ласка, я завжди готова підтримати та допомогти — скільки буде потрібно людині, — запевняє Галина.
На Дніпропетровщині працюють три команди міжнародної гуманітарної організації. Разом із медиками до шелтерів виїжджають і соцпрацівники.
Жінки впевнені: саме так нині можуть бути максимально корисними. Роботи вистачає. І хоч працюють без вихідних, хвилюються не за себе. А за те, що не встигнуть допомогти кожному, хто цього потребує.
Раніше ми розповідали історію хлопчика з Маріуполя, який вів щоденник війни.