Нещодавно я повернулася з Північної Македонії і залюбки розповім про свій досвід.
Ми з подругою відвідали цю туристично не розтиражовану країну в моєму улюбленому форматі подорожей — самостійний, повільний, інтуїтивно-спонтанний туризм. Тобто ми все організували самотужки. Нікуди не квапилися і не ставили собі за ціль побачити все задля галочки.
Ми захотіли прожити типове життя аборигена, який відпочиває у себе вдома.
Зробили мінімальне планування: транзит до аеропорту, авіа, дорога з аеропорту в місто, готель на першу ніч, міста, які відвідати must + міста “запасний план”.
Якось так. Погнали!
Шлях
У Північну Македонію мене привели три тригери. Колись про неї спокусливо написав письменник Андрій Любка. А кілька років тому ми їхали крізь цю країну в Албанію, крізь живописну красу.
А торік, бронюючи квитки до Литви, я побачила, що є комфортний лоукост до столиці Скопʼє. Тоді моя мрія остаточно сформувалася і трансформувалася в план.
На початку червня ми знайшли квитки на Wizzair на початок липня за ₴3300 в обидва боки з особи. Рейс Братислава-Скопʼє.
До Братислави ми вирушили 3 липня вранці з Ужгорода в Чоп, а звідти виїхали потягом Чоп-Братислава. Виліт мав бути 4 липня, о 18:20 (в аеропорту треба бути за дві години до). Тож ми запланували транзитну ночівлю, аби нормально все встигати, виспатися і почілити в столиці Словаччини.
Потяг із Чопа стартував на годину пізніше, а загалом вся логістика поїздами показує, що краще їхати з ночівлею в Братиславі. Тим паче ми не планували постійно кудись квапитися і втомлюватися.
Ми купили найпростіші авіаквитки, тож мали самостійно зареєструватися на рейс онлайн не раніше, ніж за добу до вильоту. Чек-ін в аеропорту коштує €45 з особи. І вперше так сталося, що мені не вдалося самостійно зареєструватися, бо Wizzair “не міг валідувати наші паспорти”. І дуже добре, що я зробила скриншот тієї причини.
Співробітник аеропорту сказав, що може провести тільки платну реєстрацію на рейс, а потім нам треба листуватися з лоукостом, аби відшкодувати. На що ми сказали, що це помилка авіакомпанії, і чому в аеропорту нема її представника. Відтак до нас поставилися лояльно, і завдяки скріну-доказу, провели нам безкоштовний чек-ін.
Годину двадцять летіли над Угорщиною і Сербією, приземлилися в оточенні гір і перших сутінків. Поки прикордонний контроль, то вийшли з аеропорту о 20:35 (у Північній Македонії — середньоєвропейський час). А о 20:30 вирушив останній шатл до міста. Тут нема регулярних рейсів до 23:00 з летовища в місто, як-от у Братиславі. Тому шатлом ми скористалися лише дорогою назад.
Біля виходу припарковані брендовані білі таксі із шашками. Тільки 20:45, а вже стемніло. Одна дівчина підійшла і запропонувала поїхати з мало їй знайомим водієм за кращу ціну. Будь ласка, не ведися на таке.
Квиток на шатл коштує €4 або MKD 199 (у македонських динарах виходить на євро менше). Таксі в центр, їхати хвилин 20 — €25.
- 1 MKD = UAH 0.79
Готель
Протягом усієї подорожі ми обирали гарний оптимальний клас готелів із середнім чеком. Ціни достатньо приємні — €40-50/доба з двох).
Проте є нюанси.
Першого вечора ми заїхали в Domestika. Нам сподобалося, тож ми забронювали + дві ночі (пʼятниця–понеділок, 4-7 липня). Звідси 57 хвилин до білосніжної Тріумфальної Арки Македонія, що є воротами до центру, до Македонської площі на березі річки Вардар.
Про нюанси
У суботу вранці в нас був сніданок у форматі шведської лінії. Окрім нас в ресторані була компанія з чотирьох осіб. Але недільного ранку нам сказали зробити вибір із меню і їм не подобалося, коли ми щось обирали із загального столу.
Також момент, що працівниці курили у приміщенні ресторану. Третього ранку ми відмовилися від сніданку, тим паче нас чекала дорога в місто Охрид.
Скажу відразу, що після Охрида ми забронювали в Скопʼє значно прикольніший готель і за нижчу ціну, про нього — трішки нижче.
Вайб Скопʼє
Від гірської країни ми очікували більше прохолоди, але в липні в столиці спекотно вже з десятої ранку і температура злітає до 39 градусів. У центрі за відчуттями трохи пустельно, проте довкола є затишні зелені зони.
Місто звучить цикадною симфонією, фонтанами і водночас певною гірською тишею, непритаманною столицям.
Скопʼє дивує концентрацією монументальних памʼятників висотою двоповерхових будинків. А на Македонській площі розташована скульптура Вершник на коні (Александр Македонський) висотою 14,5 м.
Скрізь гуляють котики — худенькі й боязкі.
В одному з барів на терасі їх мешкає ціла родина. Але загалом котяча атмосфера не така прикольна, як, наприклад, у Стамбулі.
Місто подекуди нагадує мені Афіни, але Скопʼє затишніше, небагатолюдне й чарівне у своїй інакшості.
Я не перетворю цей текст на Вікіпедію, описуючи, що подивитися. Адже їду в подорожі не задля “10 туристичних пунктів” і “встигнути все, щоб встигнути”, а задля настрою, атмосфери і відчуття себе в новому просторі й контексті.
Скажу тільки, що в інтернеті пишуть так: “Що побачити у Скопʼє за кілька днів”. І це правда: місту варто виділити два-три дні.
Наш другий день у Скопʼє добігав кінця, а наступного запланували побачити Міленіумський Хрест.
Для цього треба було знайти вокзал.
Ми були без інтернету, але в цьому теж є свій пригодницький шарм. І ось прямуємо наче до вокзалу, але кудись не туди (привіт, територіальний кретинізм). Бачимо поліцейського, запитуємо дорогу, він пояснює, а потім пропонує підкинути.
Так я вдруге в житті проїхалася за кордоном у поліцейському авто (вперше це було в Парижі, де ми загубилися вночі у похмурому районі, і поліція реально нас врятувала).
Третього дня вранці прогулялися до вокзалу, звідки вирушили громадським автобусом до Міленіумського Хреста. Любʼязні пані елегантного віку підказали, що сьогодні, в неділю, автобус №25 для всіх є безкоштовним (в інші дні — MKD50).
Містом курсують двоповерхові червоні або стилізовані брендами автобуси, подібні до культових лондонських. Ми вмостилися на другому поверсі й вирушили серпантином до гори Водно безпосередньо над містом Скопʼє.
Там, на піку Крстовар (1066 м), розташований Міленіумський хрест — 66 м (як 20-поверхівка), найвищий у світі. До нього ще треба дістатися підвісною канатною дорогою (MKD 100) або пішки. В оточенні краєвидів є також тераса з нетуристичними цінами.
Мандрівка тривала 6+ годин, тож на залишок неділі ми запланували купити снеки в дорогу, бо наступного дня мали покинути Скопʼє. Але всі супермаркети й мінімаркети були зачинені.
На вечерю ми пішли в заклад Kolektiv у серці центру, біля Вершника на коні. І хоч він у ТОП-10, але наші салати з авокадо і булгуром принесли з добряче почорнілим плодом. Тож салат з авокадо вийшов без авокадо, але навіть це не зіпсувало нам настрій, бо наступного дня нас чекало місто Охрид із однойменним озером.
Охрид
Напередодні приїзду в Охрид ми міркували ще про македонську Бітолу, бо її хвалили місцеві.
А ще думали про Дуррес в Албанії та навіть про Косово.
До речі, у Скопʼє натрапляла на туристичні стенди з рекламою турів у Косово. Запитала у чотирьох людей, чи безпечно туди мандрувати, на що ті сказали, що цілком так.
Але приїхавши в маленький Охрид, ми відразу зрозуміли, що залишаємося тут із понеділка по четвер. У місті 42 000 офіційного населення, воно маленьке, проте наскрізь насичене цікавою архітектурою.
Забронювати квиток можна на Flixbus (€15).
Але цього разу компанія продавала квитки як посередник, на інший автобус. Цікаво, що водночас із нашим автобусом на вокзал приїхав іще “мікрик”, водій якого зухвало переманював пасажирів автобусу до себе.
До речі, на македонських автовокзалах окремо в касі треба сплатити туристичний збір, тому не приїздіть на рейс останньої миті.
Ще одна порада: цього разу на сайті Flixbus показувало ціни десь на 5 євро нижчі, ніж у застосунку компанії.
Отже, Охрид. Місто та однойменне озеро визнані культурною та природною пам’ятками UNESCO. Спільно вони утворюють гармонійний комплекс архітектурної та природної краси. А ще Охрид називають містом 365 церков, але не всі так легко знайти, бо деякі інтегровані в печери.
Гірське озеро — неначе море з хвилями та навіть певним штормом, в який ми потрапили. Воно найглибше на Балканах, стародавнє, максимальна глибина — 288 м, 30,4 км завдовжки, ним простягається кордон із Албанією. Прозоре, чисте, з доглянутими пляжами безпосередньо в місті. Огорнуте горами, архітектурою і затишними терасами, які не вщент заповнені, і це чудово.
Першого дня ми влаштували собі “оглядовий” формат: безцільні прогулянки, медитативні тераси на узбережжі, свіжовиловлена озерна риба, яку смажать на твоїх очах.
За красою і настроєм центр нагадує Стамбул і ринок Монастіраки в Афінах, стара частина — неначе Чорногорія і Хорватія, прибережна частина — немов найменші грецькі острови, а за трафіком — італійський Трієст.
Місто для мене — немов Маркес, Гессе, Фаулз і артгаус у кіно, що не для всіх. Бо Охрид не боїться бути собою, не просякло туристичною поверховістю і, вірю, цього не станеться.
Попередньо, за два дні до приїзду, забронювали готель Sky Corner.
Можливо, це ризиковано, зважаючи на дестинацію і сезон. Нам сподобалося за комфортом і локацією в центрі, за 5-7 хвилин від озера. Тож ми забронювали ще дві ночі.
Найбільше обожнюю тут сніданки.
З четвертого поверху ресторації, за панорамними вікнами, відкривається картина Охрида: гори, озеро, старовинний центр, стара частина і фортеця. І це під класний сніданок із солоним сиром і айваром у балканських гастротрадиціях.
Але в цьому готелі є нюанси в сервісі.
Наче й чисто, а під ліжком купа обгорток від солодощів. При поселенні не було рушників. Коли одного ранку просили заміну рушників, то їх принесли тільки ввечері, після повторного прохання. Співробітниці рецепції не завжди були на робочому місці.
Проте найцікавіше інше.
Ми вирішили додати дві ночі, але не через Booking, а просто на рецепції. Працівниця сказала, що ціна буде вищою. Кажу їй: окей, тоді я через Booking. Відкриваю застосунок, а мені показує, що всі номери недоступні. Маленький збіг.
Зрештою, сплачую готівкою більшу суму і прошу письмове підтвердження оплати. На що мені відповідають, що це можливо тільки завтра. Кажу дівчині, що я маю мати письмове підтвердження отримання коштів.
Десь годину вони робили рахунок із печаткою, без підпису та з моїм неправильно написаним прізвищем. Я попросила виправити і вони пообіцяли мені це на наступний ранок. Усе ніби й норм, але трохи дивно, так.
Вайб Охрида
Ми з подругою вважаємо, що в Охриді і трьох днів замало, а класно взагалі приїхати на тиждень чи 10 днів як на морський відпочинок (озерний).
Така неймовірна візуальна пригода: пройти старе місто, піднятися на фортецю, а звідти крізь ліс спуститися до скелі над озером, де в оазисі дерев, у пахощах лаванди й розмарину, розташована Церква Святого Іоанна Богослова. Google відкриває ці фото першими, якщо шукаєш інформацію про Охрид.
Удень — затишне місто, з курортним настроєм, але без туристичного пафосу.
А ввечері починається атмосфера вечірки, вщент заповнених терас і вечірніх фотосесій на пірсі.
Другий день ми провели в центрі і старій частині, а третього вирушили на пароплаві до монастиря Святого Наума, де зберігаються його мощі. Пропливли 30 км від міста Охрид і опинилися за кілометр від Албанії.
Як дістатися: щодня з набережної, неподалік ресторану Александрія, о 10:00 вирушає пароплав. Поїздка завершується о 15:00. Коштує €15, а прийти треба завчасно, аби валідувати квитки.
Спершу всі пасажири прямують до монастиря, але це не створює штовханини чи іншого дискомфорту. Далі є кілька варіантів: гуляти в оазисі затишних садів, пити каву на терасах на березі озера, а ще можна попливти річкою Чорний Дрим на човнику до каплиці Святої Богородиці Балаклії.
Щиро раджу сідати в човник №1 до Nikola Pavleski. З ним тур вийде автентичним і дещо містичним, крізь суцільну тишу, якою говорить краса.
Прощання з Охридом, повернення в Скопʼє
Четвертого дня в Охриді ми мали повертатися в Скопʼє. Виїзд мав бути близько 16:00. Тож цей день у нас був тим паче slow. Неспішний сніданок, виселення. Ми були тільки з невеликими наплічниками, з якими попрямували в стару частину.
Дорогою скуштували доволі непогану каву від Artisan coffee (бо загалом справді хорошу в Македонії ми ще не знайшли). Тут тераса, інтегрована в узбережжя.
А далі на кілька годин зупинилися біля Церкви Святого Іоанна Богослова. Побували усередині (MKD 150) і просто чілили на скелі над озером. Кілька годин суцільної медитації, спокою, відчуття “моменту” й радості від “просто бути”.
Далі — 3,5 години в Скопʼє і поселення в попередньо заброньований View Boutique Hotel. З вокзалу ми поїхали туди на таксі (€7), серпантинами як і до Хреста Тисячоліття, адже це однією дорогою.
Це новий готель, тут ще дещо добудовують. Оформлено в концепті “boutique”. Оскільки готель на півдорозі до вершини гори Водно (яка має 1000 м), то уяви, яка панорама відкривається з фігурного балкончика. Неймовірний кайф тут проводжати й зустрічати сонце за чашкою вечірнього чаю і ранкової кави, за розмовою чи з книгою.
Вранці, після кави на балконі і сніданку на терасі готелю, ми спустилися до автобусної зупинки. Зустріли молодого корейця, який мешкає в Скопʼє і працює грумером. Каже, що переїхав сюди, бо тут, за його словами, абсолютно безпечно й жодного натяку на кримінал.
Далі — автовокзал, звідки за графіком курсує шатл в аеропорт. Переліт в Братиславу і ще дві ночі там, аби був перехідний період між Північною Македонією та поверненням додому.
Які емоції в мене, зрештою?
Ця країна не для всіх. І в цьому її найбільша прекрасність, і саме тому вона тепер одна з моїх улюблених.
До речі, я також розповідала про мою соло-подорож в Словенію та Італію з планом без плану.
Більше відео? Ексклюзиви, інтерв’ю, смішні шортси і не лише – зазирай на Youtube Вікон. З нами затишно!