Сьогодні, 6 червня, в Україні відзначають День журналіста. Це важка і часто недооцінена робота, але така важлива і потрібна! Наші ведучі у святковий день розповіли, що для них журналістика, про що вони мріють і чим надихаються у професії.
День журналіста 2025: журналісти Вікон та Фактів розповіли про професію
Людям, які хочуть стати журналістами або журналістками, ведуча Вікна-Новини Яна Брензей радить зняти або не вдягати рожеві окуляри. Адже люди часто вибирають медіа, коли хочуть популярності.
Насправді журналістика — складна, марудна робота. Коли ти днями і тижнями, а інколи й місяцями маєш розбиратися з певною темою, добиватися коментаря, годинами сидіти і вичікувати, чи з’явиться та людина, з якою ти хочеш поговорити, чи не з’явиться.
— Це справді може бути дуже виснажливим і тобі не завжди скажуть за це “дякую”. Ти будеш стикатися зі стереотипами про цю професію, дуже дошкульними і неправдивими, які можуть завдавати болю.
Яна мріє, що колись в Україні буде програма справжніх політичних hardtalk-інтерв’ю. Таких, як робить Стівен Сакур на BBC, політично незаангажованих розмов. Нині Яна розвиває ці навички, щоб мати можливість проводити такі інтерв’ю.
Ведуча Вікна-Новини Тетяна Висоцька розповідає, для неї журналістика — це про людей, зустрічі, враження і різноманітні знання. Це активна і цікава робота, насичена та яскрава.
Найбільше задоволення — коли можеш допомогти людям. Особливо зараз, під час великої війни, чи то це збір грошей, чи то інформування про права і можливості, про які людина не знала.
Тетяна каже, у прямому ефірі треба бути готовим до всього, найскладніше в обмежений час втиснути все і отримати вичерпні відповіді.
— Моя мрія тісно пов’язана з деокупацією рідної Херсонщини. Тоді я б хотіла видати документальну збірку — історії земляків, які пишуть мені вже третій рік про себе і війну, зараз цикл в соцмережах #ХерсонськіГолоси вже має кілька десятків таких історій, і найцінніші — з окупації. Адже звідти мало інформації, а це теж є свідченнями війни.
Спеціальний кореспондент телеканалу ICTV Володимир Рунець також поділився, чим для нього є журналістика:
Жартома можу сказати, що робота подарувала сіпання лівого ока. Проте насправді завдяки роботі у мене є надійні друзі, я об’їздив пів світу, завдяки роботі я розумію, як цей світ функціонує і як його можна покращити.
Ділиться, що найбільше задоволення йому приносить зворотній зв’язок від людей — від аудиторії, героїв його сюжетів і програм. Приємно усвідомлювати, що твоя робота відгукується людям. Найважчим у роботі є втрата друзів:
На фронті я зустрів Валерія Гудзя, Андрія Кизила, Володимира Гунька. Вони загинули, захищаючи нас, від цього дуже боляче. Нині на фронті двоє моїх інших друзів — герої України Василь Тарасюк та Роман Дармограй.
— Журналістика — це мало сну, багато роботи і весь час в інформаційному потоці. Коли йдеш записувати інтерв’ю ти вже маєш знати відповіді на свої запитання. Це кропітка робота і ретельна підготовка, — каже Володимир.
Володимир Рунець серед планів на майбутнє хоче записати відверту розмову з президентом України. Сам на сам. Каже, хоче багато чого запитати.
Ведучий Фактів ICTV Петро Дем’янчук ділиться:
Журналістика — це не професія, а стан душі! Я добре запам’ятав ці слова професора Москаленка, який був і зараз залишається авторитетом для студентів і вже досвідчених журналістів, і для мене також.
— Тож журналістика — це така собі жива та унікальна істота, котра живе в тобі. Вона любить тебе, а ти відповідаєш їй взаємністю. Якщо взаємності немає — не буде з людини журналіста.
І додає, журналістика — це унікальний інструмент, який можна використати для злих і добрих намірів. І кожен журналіст радіє, коли його матеріали допомагають змінювати світ на краще.
— Я і мої колеги не раз своїми сюжетами розв’язували проблеми людей, які вони не могли розв’язати роками. Я пам’ятаю свій ефір з одним поважним представником однієї з церков. Так от, саме після цього інтерв’ю почалися розмови про об’єднання церков, що завершилося створенням ПЦУ.
Петро Дем’янчук каже, йому хотілося б зіграти журналіста у кіно.
Ведучий Фактів ICTV Андрій Ковальський розповідає: ні на мить не пошкодував, що обрав журналістику своєю професією.
З 1999 року я працюю у спортивній журналістиці. За цей час я побував майже у 50 країнах, був свідком багатьох важливих подій.
— Чи не перший мій досвід у журналістиці був наприкінці 90-х у ТІА Вікна. Для мене було дивовижно навіть бути поруч з Миколою Канішевським, Віктором Варницьким, Ольгою Чайко, Наталею Симоніною, Олесем Чередниченком, там познайомився з Максимом Сухенком та іншими журналістами.
Журналіст — це людина, тому може помилятися. Не бійтеся бути смішними. У підготовці матеріалу ліпше 100 разів перепитати ім’я, прізвище, посаду героя. Якщо потрібно детальніше розібратися в темі — не соромтеся ставити питання. Багато питань.
Андрій додає, хоче попрацювати на тенісних Grand Slam, на фіналі Чемпіонату світу з футболу і розповісти про успіхи українців. Також він мріє побачити на власні очі за океаном матчі НХЛ, бейсболу, американського футболу.
Раніше ми розповідали про українських діячів культури, яких вбила Росія.
А ще у Вікон є крутий Telegram та класна Instagram-сторінка.
Підписуйся! Ми публікуємо важливу інформацію, ексклюзиви та цікаві матеріали для тебе.