Спочатку було слово й усі дороги вели в Рим. Імперії створювались століттями та розвалювались в секунду.
Успіх вимагав, як примхливе дитя, повної віддачі та максимальної уваги, й одна мить неуважності могла зруйнувати все та спалити колись прокладені стежини в одну секунду.
МУР — PAX ROMANA
Минулоріч вимогливого українського слухача зненацька захопив молодий гурт, що був створений у той момент, коли здавалося, що світ йде прахом на наших очах.
Тоді ще юним і не дуже досвідченим митцям вдалося довести не одну людину до сліз своїми щирими композиціями та вдало побудованою виставою. А разом з тим їм вдалося створити абсолютно гармонійний синтез кількох видів мистецтв: літератури, музики та театру. Як мюзикл Ти [Романтика] від МУР кинув виклик вічному питанню Шекспіра, читай за посиланням.
Водночас відчувалась певна шанобливість до минулого, нашої болючої історії, де раз поза раз проливалась кров нових генерацій митців.
Здавалося б, ось тобі й нове відродження. Однак чи то в затьмаренні від власного успіху, чи то у гонитві за новою аудиторією, попередні старання були знівельовані в міксі слів розстріляних письменників з акомпанементом ритмів техно-музики. Та все послідовно.
Театр, музика чи танцмайданчик?
Насамперед важливо розділити кілька понять: новий альбом гурту, останній за порядком, але матимемо надію не за кар’єру, концерт та самих МУРівців.
PAX ROMANA: зліт чи падіння
Як заявив на початку концерту 15 лютого один з учасників гурту Олександр Хоменко, його життя завжди було міцно пов’язано з вивченням історії.
І ця високоосвіченість помітна як у питаннях банального дотримання хронологічної послідовності, так і логічного поєднання тем окремих композицій та побудови скелета нового альбому.
PAX ROMANA потрібний і вчасний. Адже тут грає важливу роль не лише популярна тенденція питати як свого партнера, так і себе власне Як часто ти думаєш про Римську імперію, а ще й одвічні думки про те, коли ж імперії впадуть та чи буде Коммод покараний за всі свої злодіяння. Або ж, як у випадку з МУРівським PAX ROMANA, Калігула чи Нерон.
Творці озвучують чимало питань та думок, які лунають і в головах багатьох українців. Особливо у світлі сучасної геополітичної турбулентності.
Наприклад, що обере кожен з нас: честь чи нав’язаний мир. Або ж які цінності зрештою переважать на вагах світу: свобода, що жевріє в серці, чи срібло, яке дає засліпливий відблиск в очах.
МУР повертається до одвічних питань нашого буття. Однак цього разу творці звертаються не до того, з чого починається ядро нашої особистості та звідки бере початок людське єство. А акцентують на речах, які стають вирішальними, переламними для нашої особистості. Людина обере любов чи стане заручником своїх бажань.
Гурту дійсно вдруге вдалося розбудити пекельний вогонь у грудях через болючі порівняння давніх патернів з давньоримської історії, що вкотре повторюються.
Колізей, що не підкорився
Однак лишається один суперечливий сполучник, який ми звикли коротко називати “але”. Це слово нависає похмурою атмосферою концертного залу та розбиває всі почуття вщент ритмічними бітами. І питання не в смакових вподобаннях щодо музичних жанрів.
Насправді в контексті PAX ROMANA навіть прості читання в стінах пересічної бібліотеки без гриму й костюмів могли б звучати зворушливо та викликати ті неспинні сльози, що й Ти (Романтика). Адже горять Помпеї, що в 79 році, що у 2025-му.
І складно зрозуміти свої відчуття, оскільки тексти досі сильні як за стилістикою, так і наповненням. Почуття їхнє мистецтво викликає, а значить, уже збережеться в затінках душі окремих слухачів. Ба більше — новий альбом спонукає вчити та пізнавати нове, вдосконалюватись та поглиблювати знання, аналізувати та проводити історичні паралелі.
При цьому, відсутні два важливих складники: тексти не врізаються у пам’ять, що звісно може бути й проблемою авторки відгуку, але це щире відчуття. А також — відсутність бажання рефлексувати, яке було присутнє повсякчас після першого альбому.
Та за нез’ясованих причин замість синтезу мистецтв цього разу гурт обрав виключно музичну сцену, на якій втриматись на п’єдесталі та побороти конкуренцію, навіть з собою торішніми, на жаль, артистам не вдалося. Хоча відчувається бажання перевершити себе, дослухатись до інших, про що свідчить і залучення нових персонажів — жіночих — яких так хотілося почути в естетиці МУР. І звучать вони гучно й самодостатньо, а десь навіть в міру сексуально.
Можливо, й питання в завищених очікуваннях, які були поставлені першою виставою митців. А, можливо, це було бажання зробити експеримент. Чи популярність, або ж тисяча інших але…
Що б не трапилося під час підготовки виступу, після другої композиції концерт різко завернув на хибну стежину: міксу другого альбому, окремих синглів та першого творіння МУР. Усе це може гармонійно існувати на одній сцені, особливо, коли шанувальники та шанувальниці хочуть знову й знову нагадувати собі про улюблені твори, а митці — про важливі меседжі, які закладались від початку.
Проте: опис заявляв глядачам, що їх чекатиме дорога в Рим…чи вибачте Додому, а назва концерту промовисто збігалася з назвою другого альбому, композиції з якого слухачам довелося шукати, як тінь в темряві.
Крім того, цього разу композиції не перетікали плавно одна в одну, продовжуючи оповідь та розвиваючи сюжет. Вони були абсолютно відірвані одна від одної й знову ж таки навіть твори з одного альбому могли йти не за порядком, а іноді були розбавлені іншими шматками з попередньої успішної вистави, ніби в спробі повторити попередній успіх та потішити слухача знайомим звуком.
Однак звук теж різнився: цього разу змінилася не лише сцена, але й музичний супровід композицій.
Навіть пісні про розстріляну інтелігенцію Української держави минулого століття тепер зазвучали під техно й вже спричинили не сльози від захоплення, а від культурного шоку.
Під слова загиблих митців нове покоління не лише підібрало лише уривчасті вступи з обсценною лексикою, абсолютно недоречною для аудиторії молодше 18 років (яка складала основу залу), але й влаштувало рейв.
Чи це доречно, чи ні — знову ж таки вибирати не окремій особі чи рецензенту, а українському суспільству.
Водночас своє мовчазне слово сказали окремі слухачі, які за кілька композицій, не дочекавшись кінця, вирішили вибрати 10 градусів морозу на вулиці замість теплої та гамірної музичної зали. Дехто коментувати своє рішення відмовився, хтось побачивши інших людей, які передчасно йшли додому, уривчасто сказали: “О, так це не тільки мої відчуття”.
Справедливо зазначити, що були й ті, хто тягнувся до сцени та напувався атмосферою, що більше нагадувала гучну вечірку діджея, аніж виступ митців. І це теж питання вибору й смаку.
А ось що робити з двома цими паралельними світами, які цього разу не віднайшли гармонії у Колізеї музичного чуття МУР — вирішувати лише творцям гурту.
Варто тільки нагадати, що попри все вище зазначене та розбіжності в певних моральних та стилістичних питаннях, МУРівці зберегли свій потенціал та вміння створити щось абсолютно нове. І це доводить їхній PAX ROMANA.
Можливо, цього разу не вистачило часу, коштів для організації чи просто натхнення. Так буває в житті митця. І за злетами можуть йти падіння, а потім — ще більші злети.
Тому лишається тільки побажати творцям згадати, чому вони від початку створити свою Романтику, аби не повторити долю Коріолана й зберегти гармонію не лише між обраними видами мистецтва та продовжувати їх поєднувати, лишаючись в унікальній і створеній власноруч ніші, але й тішити як своїх фанатів, так і нових слухачів і глядачів новим злетом, що не обпече крил та не дасть долі перетворити їх на Ікара.
А в спецпроекті Вікон Їх вбила Росія ти можеш прочитати більше про митців, які стали українським розстріляним відродженням 21 століття.
А ще у Вікон є крутий Telegram та класна Instagram-сторінка.
Підписуйся! Ми публікуємо важливу інформацію, ексклюзиви та цікаві матеріали для тебе.