19 жовтня в український прокат виходить новий фільм живого класика американського кінематографа Мартіна Скорсезе. Вбивці квіткової повні — це монументальне полотно про життя індіанців племені Осейдж, людську жадібність та амбіції.
Також це перший фільм в кар’єрі режисера, де йому вдалось залучити двох своїх “муз” Леонардо Ді Капріо та Роберта де Ніро.
Кінокритик Кирило Пищиков подивився стрічку і вважає, що її монструозний хронометраж у три години 20 хвилин може відштовхнути глядача, але насправді не має цим лякати.
Рецензія на фільм Вбивці квіткової повні
За сюжетом, ветеран Першої світової війни Ернест Баркхарт (Леонардо Ді Капріо) повертається в маєток свого дядька Вільяма Короля Гейла (Роберт де Ніро), щоб влаштуватись на бодай якусь роботу. Маєток розташований біля земель Осейджі, які багаті нафтою. Тож місцеве населення сильно збагатилось на чорному золоті.
Ернест влаштовується водієм. Одного разу він підвозить багату представницю, індіанку Моллі (Лілі Гладстон) та закохується в неї. Дядько, не довго думаючи, підбиває Ернеста на одруження. Та паралельно з цим на землях Осейджів відбувається черга таємничих вбивств місцевого населення.
Вбивці квіткової повні могли б цілком бути видатним фіналом плідної кар’єри Мартіна Скорсезе. Однак фільм показує, що режисерська форма американця все ще дуже висока, і прощатись з ним дуже рано.
Проте у Вбивцях можна знайти основні риси переважної більшості стрічок Скорсезе: історичний аспект, релігійні мотиви, кримінал та насильство, дослідження людської душі та, звісно, Америка. А ще це відверто маскулінне кіно, де жінкам відводяться менш значні ролі.
Можливо, якби у стрічки був коротший хронометраж, то режисеру не вдалось би вмістити всі центральні теми своєї творчості. Однак три години 20 хвилин дозволяють Скорсезе розкрити все, що його найбільш цікавило протягом своєї кар’єри.
Фільм при цьому хоч і має повільний темп, але все ж насичений подіями. Він скоріше походить на класичний кінороман, які зараз Голлівуд майже не знімає.
Структурно стрічка, до речі, досить схожа з фільмом Оппенгеймер Крістофера Нолана (хронометраж якого також був солідним). Обидва фільми досліджують феномен людської совісті з показовим судовим процесом ближче до фіналу, і все це приправлено великою кількістю флешбеків. У Нолана їх, звісно, більше.
І обидва фільми в різній формі говорять про кінець світу. В Оппенгеймері це ядерний апокаліпсис, а у Вбивцях — це винищення народу Осейджів та їх культури. Різниця в обох фільмах проявляється в нюансах, але говорити про неї — означає заходити на територію спойлерів.
У новому фільмі Скорсезе ще й порушує болюче питання американської ідентичності, яка фактично побудована на загарбанні чужої землі. Та показує, що це не питання дуже давніх часів, а цілком свіжі історичні події, що відбувались у першій половині двадцятого століття.
Дістається від Скорсезе тут і нафтовим магнатам, і опортуністам, і федеральному уряду, тому фільм Вбивці квіткової повні можна цілком і повністю називати антиколоніальним. А його пафос цілком римується з основною темою дослідження людської совісті.
Власне суть фільму розкривається в його фіналі, де традиційні для Скорсезе релігійні мотиви переплітаються з розв’язкою сюжету, і в чомусь це навіть традиційний для фільмографії режисера фінал. Якщо глядач дивився Казино, Славних Хлопців чи Вовк з Волл-стріт, то навряд чи фільм здивує.
Проте є невеличкий трюк, який точно може викликати питання у глядачів — традиційне слайд-шоу фільмів, заснованих на реальних подіях, де розкривається подальша доля основних героїв, тут подано у вигляді радіоп’єси. І це не просто так.
Річ у тім, що саме з радіоп’єс народилось телебачення в тому вигляді, у якому ми його знаємо сьогодні. І звісно, що як і будь-який вид мистецтва на початку свого становлення, телебачення вважалось “низьким” жанром для дешевих розваг. І Скорсезе безперечно застав цей час у своєму дитинстві. Тому трактувати заміну типового слайд-шоу на радіоп’єсу можна двозначно.
З однієї сторони, це такий ностальгічний епізод для самого Мартіна і реверанс “кращим часам”. З іншої — це серйозна заява глядачам, яких цікавить лише питання, хто кого вбив і що йому за це було. І враховуючи всі заяви Скорсезе про сучасні блокбастери та фільми Марвел зокрема, другий варіант набагато більш ймовірний.
Бо, фактично, Вбивці квіткової повні завершуються важливою розмовою головних героїв, в якій Скорсезе цікавить феномен людської совісті. А інші менш важливі для його історії він пакує в радіоп’єсу і, таким чином, немов дає ляпаса і сучасним глядачам, і всій індустрії розваг, що розрахована на дешеве дофамінове задоволення. Тим паче, що фінальні репліки в цій радіоп’єсі читає ніхто інший, як сам Мартін Скорсезе.
Тому Вбивці квіткової повні стають не просто потужним узагальненням творчості Скорсезе, а ще й містять не менш потужне послання про стан сучасного кінематографу та індустрію розваг. І в цьому сенсі новий фільм Скорсезе однозначно сподобається не всім.
Проте шанс фільму все ж варто дати як мінімум через чудову гру Ді Капріо та де Ніро, видатну роботу з костюмами та декораціями. А також через болючу історію дослідження американської ідентичності.
Та за свою ідентичність продовжують боротись українці. І цей процес крізь призму балету прагне показати світу ще одна зірка американського кіно. Читай, що відомо про фільм Перший ряд, продюсеркою якого стала Сара Джессіка Паркер.
А ще у Вікон є крутий Telegram та класна Instagram-сторінка.
Підписуйся! Ми публікуємо важливу інформацію, ексклюзиви та цікаві матеріали для тебе.