Копали криницю на позиціях, бо бракувало води — таким був перший вихід військовослужбовця на псевдо Чітос, прикордонника підрозділу швидкого реагування Шквал.
Разом із побратимами він виконував не один десяток завдань на різних напрямках, зокрема у Серебрянському лісі. В ефірі Єдині новини розповіли про те, як боєць чіплявся за життя у найважчих умовах.
72 доби на позиції: історія бійця Чітоса
Чітос згадує, що пішов на строкову службу у 2021 році. Сподівався, що відслужить півтора року, але згодом почалася повномасштабна війна. Зараз йому 24, до війни він був гірником.
За два роки після початку служби уклав контракт та став кінологом прикордонного загону. Згодом хлопця перевели у підрозділ швидкого реагування Шквал, у складі якого виконував бойові завдання на Донеччині у Серебрянському лісі.
Перший захід був важким, пригадує військовий. Заходили двома групами по чотири людини.
— Відрізок між виходами — 20 хвилин. На півдорозі до моєї позиції нас засікла “пташка”. Підлетіла, роздивилася. Ми поховались під дерева.
Уже після того, як Чітос з побратимами закріпились на позиції, відстань до ворога здавалась у кількасот метрів, але насправді вона була набагато меншою.
— В них не було своїх позицій, в них були нори. В 70-50 метрах від нас вони сиділи. Москалів вантажили в “буханку”, підвозили якомога ближче і казали: “Ось вам дорога, йдіть”. Вони йшли, старались не спалитися.
Чітос згадує, що найбільше на позиціях бракувало води. Тому хлопці додумались викопати криницю в окопі. Оскільки неподалік була річка, то й копати глибоко не довелося. Та в цей час напарник повідомив, що горить сусідня позиція.
— Я копаю, він прибігає без води й каже: “В нас проблема, горить сусідня позиція”. Я кажу: “Як горить?” Він каже: “Скинули запальничку”. Він бере лопату, я також беру, і давай бігти, засипати зверху. Ми побігли, позиція дуже сильно розгорілася.
Під час пожежі Чітос сильно обпік руки. Вже після сьомого скиду запальнички в них закінчилася і вода, і сили.
Думали, що потрібно розбирати стелю і накривати її мішками. І почали діставати балки. Почав просто брати й викидати ці колоди, що горіли, а інші хлопці насипали по півмішка піску. На мішок вже не було сил.
Військовий каже, що спершу їхню ротацію на Донеччині планували на три місяці, але вона розтягнулася на більше ніж півроку. Він пробув на позиції 72 доби. Потім дістав поранення і його вивели.
Є хлопці, які сиділи хто по 130, хто 140 діб. Рекорд — 152 дні.
Про свої 70 днів говорить, що це було питання безпеки.
— Менше руху, менше поранених, менше загиблих. Їсти є що, криниці викопали, вода є.
Також читай історію медикині Бембі, яка стала єдиною жінкою у своєму підрозділі.
Більше відео? Ексклюзиви, інтерв’ю, смішні шортси і не лише – зазирай на Youtube Вікон. З нами затишно!